Плакалася вільха на роздолі:
– Переписують чужинці долі.
І скидала по одній сережці–
Блокпостом вросла на рідній стежці.
Голосила: – сонце, будь за матір,
Світло принеси в сирітсткі хатину.
Голосила, плакала, ридала.
Наливались смутком чорні далі.
Плакалася вітру: – будь за батька,
Попелом засип війни багаття.
Плакалася місяцю і зорям:
– зникнуть вороги – не буде горя.
Раптом схаменулась, втерла сльози.
І віднині більше не голосить.
Стала струнко, наче тополиця.
Ворожбит упав– сльоза ятриться.
– Геть, чужинцю, з мирного роздолля!
Не тобі писати наші долі!
Одіж відновила– жде на диво,
Задля перемоги, нарядилась!
Немає коментарів:
Дописати коментар