на сизім криголамі з хмаровиння.
Збудившись, під пташине шумовиння
столітній дуб немов одмолодів.
Вперед гілки-ручища: «Ані руш!
Попереду чигає небезпека!
Отам стрімке провалля, де лелека
якраз кружляє над бескиддям груш!»
Мете... Із вишень пелюстковий сніг
лягає в трави. Де ледь-ледь рябіло,
тепер усе геть чисто стало білим.
Не тане він, а в’яне як на гріх!
Зозуля лічить бозна-скільки літ...
Розумна, знає: будуть весни знову,
між зір почеплять місячну підкову,
щоб осявала ніжний брунькоцвіт.
Богдана ГУСАК
Немає коментарів:
Дописати коментар