Тетяна ЛІСНЕНКО. Осінь до нас впевнено іде: вірш дня

На березах листя вже рудіє,

На каштанах – з серпня вже руде.

І ніхто нічого тут не вдіє, -

Осінь до нас впевнено іде.

 

 

 

 

 

 

Ранки сиві кутають тумани,

Холод душу й серце пробира.

Осінь без підступності й обману

Швидко йде до саду і двора.

Рве пелюстки з мальви і жоржини

І жбурляє вітром у траву.

У печалі стоптана стежина

Замітає серпня куряву.

Скоро-скоро яблуко останнє

З гілки геть ліниво упаде,

І павук сонливий на світанні

Срібних сітей жовтню напряде…

Відганяє осінь тепле літо,

І воно відходить без гріха.

Сонце вже не гріє, лише світить,

На Сулі пожовкла лепеха.

Осінь теж по-своєму красива,

Загадкова, фарбами рясна,

Тільки затуманена й плаксива,

Й усмішка у неї не ясна.

Бо до нас ішла вона крізь кулі,

Крізь бої жорстокі і дими…

Там міста лишилися заснулі,

Привиди нашіптують псалми…

Осінь ця сувора й непривітна,

Бо війна нам горя завдає…

Та здійсниться мрія заповітна:

Заберем у ворога своє!

Й осінь цю долюбимо до краю,

Бо ж не забули – гарна це пора:

Й кохання восени не помирає,

І мрія восени не помира.

Отож любій порі земля радіє,

Тому то перемін оцих і жде.

Й ніхто нічого тут уже не вдіє:

Це осінь до нас впевнено іде…

Tatiana Lisnenko