зі співчуттям і творчою підтримкою
Ніби бьють в потилицю сирени.
Північ. Біг секунд… Біжим в підвал.
І здригаються, мов люди, стіни,
Мить застигла, як "дев'ятий вал".
"Господи! Скажи! За що нам кара?" -
Промовляє пошепки сусід.
Тільки вий сирен… Із вуст ні пари.
Мовби серіал суцільних бід.
Звуки вибухів лунають близько.
Всі заціпеніли… Пронесло.
Сиплються ракети в небі з блиском.
Як пробачити таке навмисне зло?
Вибухи рахуємо. Чотири…
" Ночі тихої!" - бажаєм всім.
Бредемо, зітхаючи, в квартири.
На душі досада. Ми мовчим.
Знаємо, що вчора хтось загинув.
На Святій землі горять хати!
Із нападником хто буде жити в мирі
Під прицілом ворога в бутті?
Знову в одязі лягаю спати…
В тілі кожен нерв, мов тятива.
Б'ється думка: про дітей дізнатись.
І гудить, мов вулик, голова.
Хто судити оборонця сміє,
Що собою захистив дитя?
Ворог пожинає те, що сіє.
А ракети все летять, летять…
Полночь. Бег секунд... Бежим в миклат*.
Вздрагивают, как живые, стены,
Словно время движется назад.
«Господи! Скажи! За что нам это?» -
Скорбно смотрит старенький сосед.
Только вой сирен... И нет ответа,
И похоже всё на страшный бред.
Звуки взрывов слышно. Где-то рядом.
Бег минут замедлен... Пронесло.
Сыплются ракеты с неба градом!
Как простить умышленное зло?
Кто-то взрывы посчитал. Четыре...
«Тихой ночи!», - все желаем всем.
И бредём со вздохами в квартиры,
А в душе досада. Каждый нем.
Знаем, что вчера погибли люди.
На Святой земле горят дома!
Кто мириться с нападавшим будет?
Под прицелом вражьим жизнь сама.
Снова спать ложусь в постель одетой...
В теле каждый нерв, как тетива.
Бьётся мысль тревожно: «Как там дети?»
И гудит, как улей, голова.
Кто судить защитников посмеет,
Что собой закрыли мать, дитя?
Враг обязан пожинать, что сеет!
А ракеты всё летят, летят...
Немає коментарів:
Дописати коментар