Танцює рясно в мокрому дворі.
По сонних вікнах – бісером стаккато,
Аж гасить жовті очі ліхтарів.
Ридає небо, мов несамовите,
Святої стільки вилито води!
Здається, в душі праведні налито,
В саду до блиску вимиті плоди.
Періщить дощ і б’є себе у груди,
Та теплі його сиві батоги.
Він довго мити душі іще буде,
Доки природі всі віддасть борги.
Немає коментарів:
Дописати коментар