Непроминуще нас не промине,
як давня мрія, – білокрила мева.
Хай сміх тебе в полон бере, а не
левиці погляд в середмісті Лева.
Під віями – мінливість і мана.
З медових вуст – дзвінкоголосі зграї.
Натішитись, набутися б сповна
удвох у новознайденому раї.
По килиму із листя – слід у слід.
Вечірнє сонце – сяйвом на ланітах.
Спокуса – скуштувати врешті плід,
що заховався в золотавих вітах.
Хто думає про гнів та вигнання
у мить жаги , солодку і чуттєву?
Чи втримаєш, пішовши навмання
з Едему геть, свою примхливу Єву?
* Мева - чайка
19.10.2022
(С) Богдана Гусак
Немає коментарів:
Дописати коментар