Не страшні буревії - вітри.
Наче гілка, я міцно тримаюсь
без опори, без листя й кори.
Скаженіє довкруж хитавиця
і жбурляє безжально увись.
Сліз немає, бо серце, мов криця,
і благання одне: «Повернись!»
Я чекатиму в дощ, сніговії,
в лютий холод і спеку руду.
Я нізащо не втрачу надії.
Не злякаюсь, на крок не зійду.
І я вірю, мій любий, я знаю,
що почую, побачу, вдихну
твій прихід і тебе упізнаю,
і заплачу, й полегко зітхну.
Немає коментарів:
Дописати коментар