Наша ніч несказанно красива:
Як метелики – сніг на плече…
Знову вдвох… Решта все неважливо,
Ми в полоні і душ, і очей.
Розгойдалася ніч, як на диво,
Водоспадами зорі згори…
І сніжинки летять неквапливо –
Неба щедрі грудневі дари.
Сяйво місяця душі нам гріє,
Нас ніякий мороз не зляка!
Як вуглинки, кохання жаріє –
Ночі пісня в серцях не вмовка.
І так близько ми, вкупі, одначе
Тінь легка на холоднім снігу…
І ми чуєм, як ніч наша плаче –
Перед нами в блаженнім боргу.
Тож ніяк не чекаєм світанку,
Хай очей сонних не відкрива.
Вип’єм ночі вино до останку,
Й хай нас хуга до ранку схова…
Тетяна Лісненко
Немає коментарів:
Дописати коментар