Мине й воно, мов те швидке кіно.
Година пізня. Небо, – як розлите
на вигині уяви полотно!
І куполи величного собору
торкнулися розмашистих мазків...
Замри на мить! І подивися вгору.
Цей вечір, як обійми боязкі.
Себе не стримуй. Віддавайся сміло
і подумки, і в трепеті руки.
Все, що позаду, ми пройти зуміли.
Попереду… загадуй на роки.
Початок червня, а в душі тривожно.
На плечі вечір кинув кімоно.
Скажи, ну хто у Сумах сум помножив?
Іде війна. Скінчилось лиш кіно.
Надія Позняк
Немає коментарів:
Дописати коментар