Галина МОМОТ. І жатимемо...: вірш дня

І жатимемо, кожен, що посіяв...

Яке зерно у борозенки клав...

Хтось з остюками сипав, хтось провіяв...

Хтось по зернині клав, хтось поспішав.

 

 

 

 

 

Хто як кохав свою пшеничну ниву...

Такий тому і буде коровай...

Не дбав про неї, то пожнеш кропИву...

Не сподівайсь на щедрий урожай.

Колотимуться остюки колючі...

Змішавшись з недоглянутим зерном...

Плодитимуться стебла ті жалючі...

Вкриватимуть всю ниву бур'яном.

Люби життя... Люби себе у ньому...

Слідкуй за станом власної душі...

Зерно вкладай, не пхай брудну солому...

Не продавайся бісу за гроші.

Не пий води з брудної каламуті...

Будь вищим від ненАвисті і зла...

Не заливай у своє серце люті...

Плекай добро, щоб нивка зацвіла.

Не поспішай, в куток сапу ховати...

Виполюй його, кожен день сапай...

Не втомлюйсь свою душу рятувати...

Поли щодня... Поли... Не запускай.

Бо підросте, розплодиться коріння...

Заб'є, задушить ніжні колоски..

Замість добра, зросте в душі каміння...

Половою наповняться миски.

І гірко буде все оте ковтати...

Бо не помелять збіжжя вітряки...

Щоб чистий хлібчик, на столі всім мати...

Слідкуй, щоб не попали остюки.

Галина Момот