Біляве сонце – в сизім сповиточку.
Рожеві рученята. Знов сорочку
легку-легку зіткав туман. «Тень-тень!
Цінь-цінь!» – слабке між листя і гілок,
зміцнівши, стало хором стоголосим,
злетіло ввись. Замерехтіли роси,
в серцях квіток зволоживши пилок.
У строї золотому – небозвід.
- Шелесь-шелесь! – це соняхи у полі,
немов почесна варта. Жовточолі,
як завжди, обернулися на схід.
(С) Богдана ГУСАК
Немає коментарів:
Дописати коментар