На віконному склі павутинка...
Це бабине літо.
Поряд - клена сухий, блідо-жовтий листок.
Геть не знаю, мені сумувати
чи просто радіти?..
Бо життя потіснилось
до старості майже на крок...
Відчуваю обличчям
(чомусь прохолодне)
проміння...
Намагаюся бути веселим,
струнким, молодим...
І душа ще горить! Їй далеко до тихого тління.
У життєвій ріці - предостатньо живої води...
Головне, що тебе
я не можу забути... Ніколи!
Ти повіриш, втрачаються
радість буття і мета...
Я, неначе той лист,
що літає по вічному колу,
де жахна глибочинь
й недосяжна ніким висота...
Анатолій ЛУГОВСЬКИЙ
Немає коментарів:
Дописати коментар