узяти крейду, підійти до дошки,
щось написати і в останній раз
серденьком заюніти, ну хоч трошки...
Віктор Осадчий
Завваживши осінню позолоту
(як і щороку – за календарем),
учитель поспішає на роботу –
у вир художніх творів, теорем,
в пістрявий світ пісень і вишиванок,
в країну мандрів, дослідів, пригод.
Здіймаючись на вичовганий ґанок,
немов Сковорода, «іде в народ».
Щоразу по-новому малювати
навчальних днів прозору акварель,
щоб і не знав школяр метикуватий,
чи заважкий «учительський портфель».
На жаль, не всім це ремесло з ремесел
є по плечу. Тут варіантів два:
або відразу налягай на весла,
втікай, допоки ціла голова;
або на зло всім кризам та реформам
не просто біля дошки стій – твори,
шукай, не підраховуй, що «над норму».
Час невблаганно котиться згори.
Хто віддавав себе і серце дітям,
тому ще довго сниться дошка, клас,
і хочеться, тут ніде правди діти,
до рук узяти крейду ще хоч раз.
(С) Богдана ГУСАК
Немає коментарів:
Дописати коментар