Зима. Вікно в тюльпанах білих...
Мій Боже! На студене скло
Метелик примостився сміло,
Неначе щось його зігріло,
Мов літо раптом розцвіло!..
Так несподівано... І звідки?
А може, це моїй душі
Нестерпно захотілось літа,
Тепла і сонячного світла,
Й бажання впасти в шпориші...
Хто знає... Звідки в час морозний,
Коли, здається, скрізь зима,
Стаються ось такі курйози?
(А диво це, мов сміх крізь сльози...)
... Природа відає сама.
Немає коментарів:
Дописати коментар