Святкуємо День кульбаби

13 квітня - Всесвітній день кульбаби

Першими відзначати цей день вирішили жителі Франції. 

Щороку 13 травня вони вдягають на себе мантії зелено-жовтого кольору та проводять обряд освячення салату, приготованого з листя кульбаби. 

 

 

 

 

 

В цей день кожна господиня намагається приготувати з цієї рослини найвишуканіше страву: салат, суп, закуску. Кульбабу додають до сиру, хліба, повидла, лікеру тощо.

 

 

Американці також полюбляють кульбабу та свято, що з нею пов’язане. До речі, у Сполучених Штатах окрім Всесвітнього дня є ще Національний день кульбаби, що відзначається 5 квітня.

Жителі США на Всесвітній день кульбаби прикрашають себе жовтими квітами та готують з них соки та салати.

 

Вшановують кульбабу і бельгійці, адже саме вони володіють секретом пивоваріння із застосуванням цієї рослини. 13 травня тут влаштовують величезні ярмарки, на яких продають повидло, випічки, йогурти, мед та інші страви із вмістом листя чи квіток кульбаби.

 

Якщо в Україні кульбабу вважають бур’яном, від якого важко позбутися, то в Італії цю рослину вирощують на величезних плантаціях. А ранньою весною кульбаба за досить високою ціною продається тут у супермаркетах. Навіть в меню дорогого італійського ресторану можна знайти вишукані страви, у яких зіркою є ніщо інше, як кульбаби.

Всесвітній день кульбаби не обійшов і Китай. Китайці взагалі вважають кульбабу не травою, а овочем та готують з неї безліч смачних та корисних страв.

 

 

У різних літературних творах, народних казках, травниках та енциклопедіях кульбабу, що з весни до осені імітує людське життя – від жовтих кошиків квіток до сивини, – називають літучки, пустодуй, солдатики, повітряна квітка, масляна квітка, коров’яча квітка, березневий кущ, молочний колір, светик, гармата, молочник, зубний корінь, бабка, бабакуля, мелайниця.

 

Українське слово «кульбаба» походить від праслов’янського kulьbava květka та означає – «квітка, що гнеться». Річ у тім, що стебло кульбаби має трубоподібну форму. Коли її зірвати та попробувати розірвати трубку, вона ділиться на кілька частин, які згинаються у різні боки.

Народи, що мешкають на Півночі, мають цікаві казки та оповідання про кульбаби. Одна з них розповідає про те, як у давнину люди під час приходу весни не мали жодної радості. Змінити сум на радість вирішило Сонце. Воно подарувало людям море сонячних зайчиків, які сівши на траву перетворилися на веселі жовто-яскраві квіточки. Споглядаючи на них кожен сповнювався щастя і радості.

Ще в одній легенді йде мова про Богиню квітів, яка прийшла на землю, щоб обрати собі найкращу квітку. Проте більшість з них були надто примхливими і лише скромна кульбаба відповіла: «Я не вибаглива квітка, росту там, де бігають діти. А моя мета – дарувати щастя та радість кожній людині». Через таку скромність квітка стала улюбленою для Богині. А кульбаба отримала офіційний дозвіл рости там, де їй заманеться та цвісти з квітня до жовтня.

Лікувальні властивості цієї рослини були відомі з античності. Наприклад, Теофраст називав кульбабу «еліксиром життя», адже вона є дієвим жовчогінним засобом, який зміцнює та оздоровлює печінку, лікує суглоби, є жарознижувальним, потогінним, кровоочисним, бактерицидним засобом.

Найвідоміший твір про кульбабу - роман Рея Бредбері «Кульбабове вино».

"Кульбабове вино" - тепла, романтична, з нотками ностальгії за дитинством, книжка, з якої ви дізнаєтеся все про золотавий кульбабовий напій та поринете одночасно у два паралельні світи: світ дорослих і світ дітей, які розділені і поєднані часом. А ще дізнаєтесь як зберегти свої спогади про неповторні миті дитинства.

Писали про кульбабку й українські письменники: Василь Сухомлинський, Оксана Іваненко, Наталя Забіла, Зірка Мензатюк та інші;

Кульбабка — улюблена квітка сонячних зайчиків з книги Всеволода Нестайка "В країні Сонячних Зайчиків".

 

За джерелами Інтернет. Арт: ШІ