Пили мохіто... А очі – в очі.
Назовні спека, як у пустелі.
Над нами місто, мов потороча,
ковтає спеку отам на стелі.
Над нами вечір упав, як подих.
Слова лунають у прохолоді.
В кав’ярні пусто, мені на подив,
зате мохіто так у нагоді.
І кличе серпень, ковток останній.
І пахне м’ята – зелене диво.
Пили мохіто, пливли в коханні.
Сплетіння ночі та рук звабливе.
Зі збірки "Шкіра"
Немає коментарів:
Дописати коментар