Облітала троянда …
Пелюстки осипались, чи сльози
опускались на землю
хуртовиною марних надій?
Сподівання гарячі
студила непрохана осінь,
загасивши жаринки
потаємних несправджених мрій.
Облітала троянда …
Не зосталось ні смутку, ні болю.
Не лишилось на денці душі
ані краплі жалю.
Бо щаслива була –
розквітала, буяла на волі,
вітерець пустотливий
шепотів своє ніжне: «Люблю!»
Облітала троянда …
Біля неї тихенько постою.
– Не сумуй, моя люба,
усміхнеться ще доля твоя!
Пересніжить зима –
і ти знову розквітнеш весною
перламутровим цвітом.
Тільки жаль – не розквітну вже я!
Облітала троянда …
Автор Ірина Булахова
Немає коментарів:
Дописати коментар