А я піду в театр осінній,
де жовтолист - за контрамарку.
Там ніч, точнісінька циганка,
затягне з люльки самосаду
й пуска димів химерні тіні,
а, може, кільцями тумани.
Ну, що сказать, вона ж акторка,
та й ворожбитка не остання.
Ось так, до самого світання,
танцює ліс циганське танго.
Як розлітається мантилька
у молодої груші-дички!
Як палахтять калини щічки!
А золотава липи скрипка
знайшлась таким пекучим шАлом...
Сосни озвалася гітара.
Чарує ніч циганським чаром.
Позолочу циганці ручку
(хоч розумію: буть обману),
хай подарує талісмани:
черлену місяця обручку,
легку сукеночку туману.
("Автографи серця")
Немає коментарів:
Дописати коментар