Тобі, можливо, також до снаги -
пірнути в золотаву повінь-осінь,
не загуби мене, не загуби,
між нами щось пульсує ще і досі.
Посеред щемних шепотінь вітрів,
у інтервалах перелету листя
твій подих мої змерзлі руки грів,
і сірі очі сяяли іскристо.
Розчулений, нас кожен дощ любив,
любили віхоли, сніги, морози...
Не загуби мене, не загуби,
ні поміж віршів, ні в життєвій прозі...
у інтервалах перелету листя
твій подих мої змерзлі руки грів,
і сірі очі сяяли іскристо.
Розчулений, нас кожен дощ любив,
любили віхоли, сніги, морози...
Не загуби мене, не загуби,
ні поміж віршів, ні в життєвій прозі...
Немає коментарів:
Дописати коментар