7 листопада 1913 року в Алжирі народився французький письменник Альбер Камю (1913–1960), який увійшов до історії людської думки як «філософ абсурду».
На його думку, фундаментальне
питання філософії – варте чи не варте життя того,
щоб його прожити.
«Я знаходився на півшляху між злиднями і сонцем. Злидні не дали мені повірити, що все гаразд в історії й під сонцем, сонце навчило: історія – це ще не все», – писав про себе Камю.
Альбер Камю (1913–1960) — видатний французький письменник, філософ та публіцист, лауреат Нобелівської премії з літератури (1957). Він вважається одним із ключових лідерів філософсько-мистецького напрямку абсурдизму.
Краще бути вільним бідняком, ніж багатим невільником. Звісно, люди хочуть бути і багатими, і вільними – і через це часом стають бідними рабами.
Камю народився в містечку Мондові в Алжирі у бідній родині: його батько загинув на Першій світовій війні, а мати була напівглуха прибиральниця. Незважаючи на злидні, він зміг здобути освіту завдяки стипендії, вивчаючи філософію в Алжирському університеті. У юності він також активно займався футболом і захопився театром.
Усвідомлення того, що ми помремо, перетворює наше життя на жарт
В окупованій Франції Камю приєднався до Руху Опору, друкувався і згодом очолив підпільну газету «Комбат».
Життю не слід надавати сенсу, бо це неминуче призведе до висновку про те, що жити не варто.
Його найвідоміші твори — це романи «Сторонній» та «Чума», а також філософське есе «Міф про Сізіфа». У цих роботах він досліджує відчуття абсурду — невідповідності між прагненням людини до сенсу та байдужістю світу, а також необхідність бунту проти цього абсурду. Хоча його часто асоціюють з екзистенціалізмом, Камю пізніше дистанціювався від нього.
Раб починає з вимоги справедливості, а закінчує прагненням панування.
Альбер Камю трагічно загинув у автокатастрофі у 1960 році, у віці 46 років, залишивши незавершеним роман «Перша людина».
Будь-які ваші перемоги завжди були та будуть минущими – ось в чому справа.
Поховали письменника-філософа на півдні Франції, на кладовищі в Лурмарене.
- Це відео дає змогу ознайомитися з біографією та творчістю Альбера Камю: Альбер Камю. Біографія.
Альбер Камю та Нобелівська Премія
Альбер Камю отримав Нобелівську премію з літератури у 1957 році. Ця подія була знаковою з кількох причин:
🌟 Причина та Обґрунтування
Шведська академія присудила йому премію «за його значну літературну діяльність, яка з надзвичайною проникливістю висвітлила проблеми людської совісті в нашу епоху».
«Проблеми людської совісті»: Журі відзначило його глибоке філософське та етичне занепокоєння станом людини у сучасному світі, особливо після Другої світової війни. Його твори, такі як «Чума» та «Бунтівна людина», розглядалися як моральний заклик проти тоталітаризму та несправедливості.
«Надзвичайна проникливість»: Це визнання його унікального літературного стилю, що поєднує художню форму (романи) з глибоким філософським змістом (абсурдизм).
⏳ Історичний Контекст
Наймолодший лауреат: На момент нагородження Камю було лише 44 роки. Це зробило його одним із наймолодших лауреатів в історії Нобелівської премії з літератури (його випередив лише Редьярд Кіплінг).
Світова популярність: До 1957 року Камю вже був всесвітньо відомий завдяки «Сторонньому» та «Чумі», ставши «Совістю Заходу» та символом бунту проти абсурду.
📜 «Шведська Промова»
Камю виголосив одну з найвідоміших Нобелівських промов, що отримала назву «Шведська промова» (Discours de Suède). У ній він виклав своє бачення ролі митця:
Відповідальність митця: Він наголосив, що митець не повинен бути відірваний від суспільства. Навпаки, його покликання — «заперечувати брехню та протистояти гніту».
Служіння: Камю заявив, що мистецтво — це «висока служба» і що справжній митець має бути солідарним з тими, хто страждає.
Роман «Сторонній» («L'Étranger»), опублікований у 1942 році, є одним із найважливіших творів Альбера Камю та класичним прикладом літератури абсурдизму.
👤 Головний Герой
Мерсо — головний герой і оповідач, який живе в Алжирі.
Він емоційно відсторонений від світу. Його байдужість проявляється вже на перших сторінках: він не відчуває особливого горя після смерті своєї матері, не може пригадати її точного віку і механічно погоджується на стосунки.
Мерсо керується лише фізичними відчуттями та миттєвими бажаннями (спека, сонце, вода, сигарети).
☀️ Сюжет і Абсурд
Роман ділиться на дві частини:
Частина перша: Описує монотонне життя Мерсо, смерть його матері, початок стосунків з Марі та випадкове вбивство араба на пляжі. Це вбивство є кульмінацією: Мерсо скоює його не через ненависть чи конфлікт, а, як він сам пізніше стверджує, через сліпучий вплив сонця та спеку.
Частина друга: Описує суд над Мерсо. Присяжні та прокурор засуджують його не стільки за вбивство (хоча й за нього теж), скільки за його байдужість і небажання відповідати соціальним нормам (наприклад, він не плакав на похороні матері).
🌟 Ключова Ідея
Камю через історію Мерсо ілюструє абсурдність людського існування. Мерсо — це «сторонній» у суспільстві, оскільки він відмовляється грати за його правилами та приховувати істинні відчуття.
Суспільство прагне знайти логічне пояснення і мораль у всьому, але Мерсо просто є, не намагаючись виправдати свої дії чи почуття.
У фіналі Мерсо, стоячи перед стратою, приймає байдужість Всесвіту і знаходить в цьому єдину істинну свободу. Його останнє бажання — щоб на його страту прийшло багато людей і зустріли його «вигуками ненависті», що є його остаточним бунтом проти соціальної лицемірності.
Філософія Абсурду у «Міфі про Сізіфа»
«Міф про Сізіфа» (Le Mythe de Sisyphe), опублікований у тому ж 1942 році, що й «Сторонній», є філософським есе, в якому Альбер Камю детально розкриває свою концепцію абсурду.
🧐 Що Таке Абсурд?
Камю визначає Абсурд не як щось, що існує саме по собі, а як конфлікт або зіткнення між двома елементами:
Прагнення людини до сенсу: Наше природне, глибоке бажання знайти ясність, єдність, логіку та мету у Всесвіті.
Байдужість світу: Холодну мовчанку Всесвіту, який не надає жодних відповідей на наші запитання і не має жодного об'єктивного, заздалегідь визначеного сенсу.
Цитата: > «Абсурд народжується з цього зіткнення між людським закликом і нерозумним мовчанням світу».
🗿 Міф про Сізіфа
Камю використовує грецький міф про Сізіфа як ідеальну метафору Абсурду.
Сізіф був покараний богами: він змушений вічно котити величезний камінь на вершину гори, але щойно він досягає вершини, камінь скочується назад.
Ця безцільна і нескінченна праця — це життя в Абсурді.
Тріумф Сізіфа настає в той момент, коли він, спускаючись за каменем, усвідомлює безглуздість своєї долі. У цей момент усвідомлення він стає вищим за свою долю.
Висновок Камю: Треба уявити, що Сізіф щасливий, бо його щастя не в результаті (докотити камінь), а в самому бунтівному процесі життя і свідомому виклику безглуздості.
Таким чином, для Камю життя в Абсурді означає: свободу (у відсутності моральних імперативів), пристрасть (насолода кожною миттю) і бунт (постійне усвідомлення і протистояння Абсурду).
Допис сформовано за допомогою ШІ
Немає коментарів:
Дописати коментар