Хтось вихлюпнув блакить у небо чисте,
старенька дичка розкидає листя,
немов червінці золоті, під ноги,
а я по них ступаю без дороги.
Рідкий бурштин ллє сонце з високості,
увесь навкруг заповнюючи простір.
В нім розчиняюсь, п’ю, тамую спрагу…
Враз відчуваю радість і наснагу.
Це місце завше так чомусь бентежить –
струнка сосна велична, ніби вежа.
Стоїть самотньо, в очі загляда…
А що за шурхіт? – Білочка руда.
Немає коментарів:
Дописати коментар