Немов троянді, що схопив мороз
і кинув на прощання листопаду,
твоїй душі, якій би щастя й ладу,
болить від крижаних метаморфоз.
Колючий іній білий екслібрис
лишив на згадку. Підписав недбало.
Невже гірких страждань було замало?
Чи вартувало це замерзлих сліз?
Хотілося зламати... Це вже зась.
Відтанула поволі серцевина,
в якій печаль сховалась удовина.
Ще досить свіжа рана запеклась.
Колюче не зігнулося стебло.
Знівечена зірвалася пелюстка.
Дарма, ніколи там не буде пустки,
де жевріє любов і є тепло.
02.12.2025
(С) Богдана ГУСАК
Немає коментарів:
Дописати коментар