на шибках запотілих мороз
не снує візерунків.
прокладають краплинки доріжки,
стікають донизу.
дотліває різдвяника жар,
проводжаючи зиму –
доживає вона вже останні свої заметілі.
горобці діловито
снують за вікном, метушаться,
у промерзлому грудді
даремно шукаючи крихот…
пригадалось мені, як колись,
у далекім дитинстві,
прилітали до нас щозими
снігурі дивовижні.
їх до себе скликала
розкішна, рясна горобина,
пригощаючи щедро своїми
смачними дарами.
і клювали червоне намисто,
співаючи радо,
і палали вогнем їхні груди
в засніженім гіллі.
постаріла й засохла давно
горобина-красуня
та й забули дорогу до нас
ті пташки екзотичні…
зараз винесу зернят малим
розбишакам сіреньким –
хай радіють, щебечуть,
мою звеселяючи душу.
Немає коментарів:
Дописати коментар