«Українське мистецтво має говорити зі світом на рівних, мовою шедеврів,
а не скарг»
31 березня 1922 року був заснований Театр «Березіль» — одна з найяскравіших і водночас найтрагічніших сторінок українського культурного відродження XX століття. Це був не просто театр, а справжня мистецька лабораторія, що прагнула вивести українське мистецтво на європейський рівень.
Заснував його видатний режисер-реформатор, актор і теоретик театру Лесь Курбас.
Назва «Березіль» була обрана Лесем Курбасом не випадково — вона несла в собі глибокий символізм, що відображав філософію нового мистецтва.
Слово «березіль» (або «березень») походить від давньоукраїнської назви першого місяця весни. Для Курбаса це був символ пробудження природи та духу. Після років домінування старого «етнографічного» театру (з акцентом на побут, шаровари та горілку), нова назва задекларувала народження зовсім іншого, модерного українського мистецтва.
Курбас шукав слово, яке б випромінювало енергію. Березень — це час, коли тане лід, починається повінь і все навколо бурхливо змінюється. Театр мав стати такою ж стихійною силою, що руйнує старі канони й несе свіжі ідеї.
Вважається, що на вибір назви вплинув вірш норвезького поета Б'єрнстьєрне Б'єрнсона «Я вибираю березень». Курбас дуже цінував скандинавську літературу. У цьому вірші березень описується як місяць боротьби:
«Я вибираю березень, тому що в ньому буря, тому що в ньому сонце, тому що в ньому сили нові...»
Ці рядки ідеально пасували до характеру мистецького об'єднання, яке хотіло бути частиною світового культурного контексту.
Хоча сучасні норми мови частіше використовують «березень», Курбас обрав саме архаїчну форму «Березіль». Вона звучала більш поетично, урочисто і водночас автентично, підкреслюючи глибоке коріння української культури, яке проростає у майбутнє.
Київський період (1922–1926)
У Києві «Березіль» діяв як Мистецьке об’єднання (МОБ). Це була величезна структура, що включала декілька майстерень (навчальних підрозділів), режисерську лабораторію та власний журнал.
Курбас відмовився від старого «побутового» театру з вишиванками та шароварами. Стиль театру був: Експресіонізм, конструктивізм, використання кінопроекцій та складних декорацій.
Харківський період — Розквіт (1926–1933)
У 1926 році театр перевели до тогочасної столиці УСРР — Харкова, де він отримав статус державного. Саме тут відбулися найгучніші прем'єри.
У творчій співпраці Леся Курбаса з драматургом Миколою Кулішем та художником Вадимом Меллером були поставлені знакові вистави: «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса».
Театр став центром інтелектуального життя Харкова, збираючи навколо себе літераторів об’єднання ВАПЛІТЕ.
У 1920-х роках він був настільки популярним і стильним, що задавав моду в Харкові. Його називали «європейцем до мозку кісток». Він міг годинами обговорювати з художником Вадимом Меллером колір одного ґудзика на костюмі, бо в «Березолі» не було випадкових деталей.
Трагічний фінал та реорганізація
Радянська влада звинуватила театр у «націоналістичних ухилах» та відірваності від життя пролетаріату.
В 1933 році Леся Курбаса усунули від керівництва, згодом заарештували та розстріляли в Сандармоху (1937).
В 1935 році Театр був перейменований на Харківський державний український драматичний театр імені Т. Г. Шевченка. Під цією назвою він працює і сьогодні.
«Театр має бути школою життя, але не копією життя»
Курбас терпіти не міг акторів, які грали «нутрощами» (лише на емоціях). Він розробив концепцію «Розумного Арлекіна» — актора, який поєднує глибокий інтелект із досконалою технікою тіла. Актор мав бути одночасно філософом, атлетом і математиком на сцені.
У «Березолі» актори не просто репетирували ролі, вони щодня займалися:
Акробатикою та гімнастикою: щоб тіло було слухняним інструментом.
Класичним балетом: для витонченості рухів.
Фехтуванням та ритмікою: для відчуття простору та партнера.
Психологією та історією мистецтв: щоб розуміти контекст вистави.
Курбас сам знав близько 8 мов (зокрема німецьку, польську, давньогрецьку, санскрит) і вимагав від акторів постійної самоосвіти. В бібліотеці «Березоля» була найсучасніша європейська література, яку артисти зобов'язані були читати, щоб дискутувати з режисером на рівних.
Театр використовував найсучасніші на той час технічні засоби та філософські підходи до сценографії.
Курбас прагнув, щоб український театр був частиною світового контексту, ставлячи Шекспіра, Мольєра та сучасних німецьких експресіоністів.
«Березіль» — це символ того, яким би міг бути український театр сьогодні, якби його розвиток не був насильно перерваний репресіями «Розстріляного відродження».
По темі: Він навчив акторів літати: Лесь КУРБАС
Немає коментарів:
Дописати коментар