Спускаючись
до річки вулицею Псільською в районі художньої школи в Чугуївському
провулку, зверніть увагу на цей міцний, простий і в той же час ошатний
будинок під номером 14.
Фронтони над вікнами, імітація колон, римська
"розетка" та коване мереживо нагорі. Будинок у шість вікон.
А якщо
поглянути на нього з боку річки, то можна розглянути двері, що закладені
цеглою. Колись це був вихід на терасу.
Спустившись
з неї, можна було потрапити в квітник і величезний сад, що
простягається до самої річки. Біля берега в очікуванні гучної компанії
дам і кавалерів стояли човни. Усе це наприкінці ХIХ – на початку ХХ
століття належало його високородності Петру Михайловичу Шубіну.
Петро
Михайлович був відомою у місті людиною - кілька разів поспіль обирався
голосним міської Думи. Разом з такими ж гласними - нотаріусом
О.Бирченко, купцем М.Ворошиліним, власником лікеро-горілчаного заводу
П.Гріненком, повітовим інспектором гімназій М.Архангельським, власником
друкарні І.Реньєном та іншими солідними городянами - Шубін вирішував
питання ринків, лікарень та гімназій.
Але головне – він був своєрідним
мозковим центром величезної цукрової корпорації Харитоненко: скарбником
та діловодом, фінансистом, економістом і навіть дипломатом. Важко собі
уявити, які суми проходили через нього, яке велике листування за
обов'язком служби вів цей чоловік.
Чи був він корінним сумчанином –
невідомо, але з кінця 1880-х років, збудувавши собі будинок, він
постійно жив у нашому місті. Блискуча освіта і природний розум, а
головне - кришталева чесність цієї людини дозволили довірити їй
управління фінансами та складною машиною головної контори Харитоненка.
Багато таємниць та цифр знав Петро Михайлович. З багатьма сяючими та
впливовими особами, і не тільки Російської Імперії, а й європейськими,
листувався.
Шеф-кухар цукрової "кухні" був скрупульозний: фіксував усі
відомості про сумські заводи, їх збитки та прибутки, про ті, які
збільшили у 1893-1994 роках посів буряків. Фіксував він і вартість
бурякових плантацій, і середню ціну цукру в Лондоні в 1895 році, і
багато іншого.
Цікаво, що на допомогу Шубіну, якщо інформація не була
конфіденційною, приходили розмножувальні машини, так звані міміографи.
Вони, мабуть, і фіксували численні прохання, у тому числі і на відкриття
у Сумах Товариства Червоного Хреста.
Багато записів Петро Михайлович
складав особисто собі і зберігав у спеціальних папках. На тоненькому
цигарковому папері каліграфічним почерком без жодної помарки дублювалися
його листи. Були там і особисті – зокрема, синам Борису, Петру та
Миколі. Всі троє навчалися в Олександрівській гімназії, а потім,
найімовірніше, - у великих містах.
У 1901 році в повчальному листі: "Заради
Бога, Боря, стережися роняючих честь стосунків взагалі і з жіночою
статтю особливо. Це до добра не доведе. Щиро любить тебе батько П.
Шубін.
Троє
дітей, відповідальна робота та громадські міські навантаження могли
втомити та вивести з себе будь-кого.
Але Петро Михайлович мав віддушину -
він дуже любив свій сад. За спеціальними каталогами з Франції він
виписував модні тоді сорти амсоній, жоржин та французьких махрових
троянд.
А ось його синові Миколі довелося побачити не лише французькі, а
й японські квіти. В 1904 він був мобілізований в армію і розділив
ганьбу російських солдатів, які зазнали поразки в російсько-японській
війні. На Ляодунському півострові Микола потрапив у полон. У таборі для
військовополонених щодня багато місяців поспіль він бачив той самий
гірничо-морський пейзаж.
Повернувшись до Сум, Микола Шубін, талановитий
художник, малював листівки з Фудзіямою, деревами сакури, японськими
квітами та травами. Ці листівки мали серед сумчан велику популярність.
Пізніше він відкрив свою майстерню, в якій займався живописом та
різьбленням по дереву.
Але
повернемось до його батька. До революції Петро Михайлович керував
конторою Харитоненко.
Революції не прийняв, за кордон не поїхав. Був
свідком усіх наступних змін. І, якби була можливість, напевно розвінчав
би відомий міф про те, що син Павла Харитоненка – Іван – у 1919 році,
користуючись верховенством у місті петлюрівців, приїхав з-за кордону,
пробрався до контори та дістав замурований у стіну сейф із
коштовностями. Адже насправді вони давно вже були вивезені Вірою
Андріївною Харитоненко – на собі.
Чи своєю смертю помер Петро Шубін –
невідомо. Наприкінці 1920-х його будинок був націоналізований, а його
дружині Ганні Тимофіївні виділили маленьку кімнатку у комунальній
квартирі.
У 1930-х у цьому гарному та просторому будинку розмістився
дитячий садок, після 2-ї світової у ньому проживали секретарі обкому
партії.
Потім квартирували різноманітні установи. І навряд чи господар
цього чудового особняка здогадувався, що він доживе до ХХI століття і що
в ньому розміщуватиметься стільки всього і навіть продуктовий магазин
"Псел", а одну з кімнат у 2011 році займуть африканські студенти, які по
суботах поспішають туди на свої молитовні збори.
Немає коментарів:
Дописати коментар