Давно минув той світлий час,
Коли душа цвіла,
Коли надія в серці в нас,
Як сонце, виграла.
Я бачу берег той вві сні —
Він в сяйві золотім,
Та хвилі пам’яті сумні
Б’ють в берег той прибійним гулом тим.
Де ж дні ті радісні й ясні,
Де мрії молоді?
Лиш квіти, в’янучі й бліді,
Лишаються мені.
Я бачу осені печаль,
Хоч літо ще стоїть,
І серце огортає жаль —
Так важко в світі жить.
Колись я вірила в зірки,
В їх чистий, ясний світ,
Та небо вкрили хмари-літочки,
Замерз весняний цвіт.
О, як же прагну я туди,
Де спокій і любов,
Де не лишає жаль сліди
І серце не холоне знов.
Вірш «Жаль» (Regret) був опублікований у тій самій першій спільній збірці сестер Бронте 1846 року. Це глибока елегія про втрачену молодість, де Шарлотта використовує образи природи, щоб передати внутрішню пустку.
Шарлотта написала цей твір у період, коли вона гостро відчувала самотність і крах своїх сподівань на особисте щастя (зокрема, після повернення з Брюсселя).
Ця поезія вважається однією з найсильніших у її доробку, оскільки вона демонструє той самий «сильний голос», який згодом прозвучить у монологах Джейн Ейр.
Немає коментарів:
Дописати коментар