4 травня 1953 року Ернест Хемінґуей отримав Пулітцерівську премію за свою повість «Старий і море»

 «Людина створена не для поразки. Людину можна знищити, але не перемогти»
Ернест Хемінґуей, «Старий і море»

 

Це було визнання твору, який став символом його зрілої творчості. Фактично, саме ця невелика повість повернула письменникові славу після періоду критики та сумнівів у його творчій силі.

 

Повість розповідає про старого рибалку Сантьяго, котрий після довгих невдач вирушає в море й вступає в героїчну боротьбу з величезним марліном.

Старий рибалка Сантьяго — це не просто герой, а уособлення самої людини, яка, попри втрати й поразки, не здається. Його боротьба з марліном — це метафора людського життя: навіть коли результат здається марним, сама боротьба надає сенсу існуванню. 

Цей твір вважають алегорією людської стійкості, гідності та боротьби за сенс життя навіть у найскладніших обставинах. 

Хемінґуей використав свій знаменитий «айсберговий стиль»: прості слова, лаконічні речення, але за ними — глибина філософських сенсів. Повість читається легко, проте залишає відчуття величезної внутрішньої сили. 

«Старий і море» (1952) стало вершиною творчості Хемінґуея. У невеликій за обсягом повісті він зумів сконцентрувати головні теми своєї літератури — боротьбу, гідність, самотність і внутрішню силу людини.  Вона показала, що Хемінґуей здатний у простій історії відкрити глибокі філософські сенси

Хемінґуей постає як автор, який уміє в простій історії показати універсальну правду про людину. Його герой — це він сам: людина, що бореться з життям, з власними слабкостями, але не втрачає гідності.

Саме ця книга принесла Хемінґуєві Пулітцерівську премію (1953) і стала вирішальним аргументом для присудження йому Нобелівської премії з літератури (1954). «Старий і море» повернула письменникові славу після періоду критики й сумнівів у його творчій силі.