– У жінці чоловік шукає звабу,
яку із часом поглинає звичка.
Вона собою схожа на кульбабу:
яскрава спершу, згодом в’яне личко.
Однакова щодня (аж обридає),
та все одно тримати треба віжки, –
казав один «філософ».
– О мій раю!
В кульбаби справді є тендітна ніжка,
а зовні непримітна і сіренька,
коли під сонцем відцвіла поволі.
Та як у неї радо серце тенька,
коли летять пухнасті парасолі!
Ото її єство! Підхопить вітер –
і уперед (надовго чи на трішки)!
Так добре милуватись білим світом,
дарма що на землі удома ніжка.
(С) Богдана ГУСАК
Немає коментарів:
Дописати коментар