Мов крило лебедине, біла
На столі чоловіча сорочка.
Я до світла поближче сіла,
Вишиваю дубові листочки.
Хай додасть дуб здоров'я й сили!
Нитка кольору крові: червона...
Чи ж для того сорочку шила,
Щоб вдягав на війну підлу й чорну?!
Підкидає підступна пам'ять
Теплі згадки про світлі часинки.
Сльози очі мої туманять:
На шитво впали дві бісеринки.
Плачу...Годі! Вишию тугу,
А хотілося б радість і ніжність!
Голка зламана - треба другу.
Щось недобре віщує ця прикрість.
Чути мирний спів солов'їний,
Та насунули хмари зловісні.
Військом йдуть, бо живі і нині,
Давні постаті зі Слова-пісні.
Сяйво лицарських обладунків,
Сум гіркий Ярославни-зозулі...
Крижаніє душа від думки:
Не зупинить вишиванка кулю.
Немає коментарів:
Дописати коментар