Цвіте кульбаба в нашій резервації:
трава сонцями густо погаптована.
Життя, не вбите днями окупації
в землиці, що металом пошматована...
І пнеться знов по колу все одвічному,
не знає, де зросте уже без матері :
у полі чи в полоні гусеничному,
у вирві, зла обвугленому кратері.
Де парасольки білими десантами
упали під листком , стеблом чи коренем,
в росі здаються квіти діамантами,
негадано прикрасивши спотворене.
Відмаювавши, все колись відтвориться,
якими б сни не видались безмірними.
Обов'язково затуркоче горлиця
під небесами чистими і мирними.
Немає коментарів:
Дописати коментар