Під час франко-прусської війни 1870-1871 років уже полковник Цеппелін брав участь в облозі Парижа і бачив, як над містом піднімаються шістдесят повітряних куль, на яких вивозять пошту, військові з'єднання та політиків.
Фон Цеппелін вважав, що величезні дирижаблі сприятимуть досягненню військової могутності Німеччини. Однак проект про застосування у військових цілях апаратів легше за повітря, спрямований у 1887 році кайзеру, був визнаний несерйозним.
Все частіше в його щоденниках з'являлися малюнки небачених апаратів, породжених фантазією. Все частіше в Берліні хмурили брови, отримуючи нові і нові, як здавалося, безглузді прожекти створення армади керованих повітряних кораблів.
Справа дійшла конфлікту з самим імператором Вільгельмом II. Дратівливому командування графу-фантазеру надали звання генерал-лейтенанта і в 1890 році звільнили з армії.
Цепелін повернувся до місць свого дитинства. На власні гроші на березі Боденського озера він відкрив невелику майстерню та найняв молодих талановитих інженерів. Цілих вісім років знадобилося, щоб підготуватися до будівництва першого дирижабля. За ці роки в окрузі до нього приліпилося прізвисько граф-дурень - мало хто розумів, чим займається цей навіжений, витрачаючи сімейні гроші роду Цепелінів.
Дирижаблі можуть бути трьох видів: м'які – з корпусом із прогумованої тканини, напівжорсткі – з металевою фермою вздовж днища, та жорсткі – з металевим каркасом, на який натягнута тканина.
Граф будував твердий тип. Як підйомний газ використовувалися мішки з воднем, якими наповнювали каркас дирижабля. Знизу до днища корпусу кріпилася гондола керування та гондола з моторами. Каркас робили з новомодного та неймовірно дорогого алюмінію.
Цепелін був не першим будівельником дирижаблів. 1899 року француз Сантос-Дюмон на своєму апараті облетів Ейфелеву вежу.
Однак Цепелін був першим, хто ставився до свого захоплення як до бізнесу. Крім того, він мав значний капітал, а його другом дитинства був сам король Вюртембергський, який дозволив побудувати на Боденському озері ангар для перших апаратів. 1898 року було створено акціонерне товариство, одну третину капіталу вніс граф.
Його перший "цеппелін" піднявся в небо над Боденським озером неподалік Фрідріхсхафена в липні 1900 року. Багато людей із завмиранням споглядало, як протягом 18 хвилин 127-метровий дирижабль здійснював політ. Ним керував сам граф. Апарат виявився повільним та незграбним. У рух його приводили два слабкі двигуни Даймлера.
Після 20 хвилин польоту його довелося висадити на воду Боденського озера. Розчаровані акціонери вимагали свої гроші назад, і Цеппелін викупив їх частки. Другий дирижабль LZ-2 був побудований тільки в 1906 році - проте при зльоті у нього відвалилися двигуни, і некерований корпус ледве опустили на воду озера.
У 1908 році 70-річному графу вдалося пробути в повітрі вісім годин на борту LZ-4 і навіть злітати до сусідньої Швейцарії. Але того ж року Цепелін був змушений екстрено посадити черговий апарат через несправність моторів. Тієї ж ночі буря, що налетіла, повністю знищила прив'язаний до землі дирижабль. То була катастрофа! Власні гроші графа скінчилися, в газетах з нього сміялися, а стратеги з Берліна перестали навіть відповідати на його пропозиції.
Після загибелі LZ-4 у Цепеліна вже не залишалося коштів на будівництво нового апарату.
Але тут сталося диво. Обивателі, які дізналися з газет про чергову катастрофу «шаленого графа», почали надсилати йому гроші. За кілька днів Цепелін отримав суму, якої вистачило виготовлення чергового дирижабля. У Берліні нарешті помітили неймовірну старанність графа, і імператор особисто виділив півмільйона марок підтримки його проектів.
Потім була створена компанія з будівництва дирижаблів (Luftschiffbau Zeppelin GmbH) і на світ з'явилися інші «цепеліни». Графа перестали вважати диваком – він набув популярності. «Найбільшим німцем XX століття» став називати його кайзер.
У 1909 році Фердинанд фон Цеппелін заснував першу у світі транспортну авіакомпанію «Німецькі дирижаблі» (Deutsche Luftschiffahrts – Aktien – Gesellschaft). Через рік розпочалися регулярні польоти чотирьох дирижаблів усередині Німеччини.
Для цього в найбільших містах збудували спеціальні величезні ангари та причальні щогли. Особливу увагу граф приділяв пропаганді польотів своїх кораблях. Втім, майже одразу ж дирижаблі стали символом нового століття та всемогутності техніки.
Цьому сприяла неймовірна краса цих сигароподібних апаратів і розміри, що вражають уяву. Кожна поява дирижабля супроводжувалося натовпом. При цьому з 1909 до 1914 року не сталося жодної аварії. Дирижаблі «Граф Цепелін» та «Гінденбург» здійснювали польоти з Німеччини через Ріо-де-Жанейро до Лейкхерста і назад.
Цепеліни» відрізнялися величезними розмірами і формою нагадували сигару. Металевий каркас був обтягнутий зовні тканиною. Усередині дирижабля або під ним знаходилася гондола з екіпажем, тут же були пасажири. Для підйому аеростату в небо використовували водень, що зберігався в дирижабля, в численних відсіках або балонах.
Граф продовжував технічно вдосконалювати свої дирижаблі. В 1909 він найняв інженера Вільгельма Мейбаха, який до цього працював на заводі Даймлера. Мейбах очолив дочірній підрозділ компанії Цепеліна, який почав займатися виробництвом двигунів для дирижаблів.
Після Першої світової війни саме цей підрозділ перетворився на самостійну компанію Maybach Motornbau, яка створила легендарні машини.
Однак основний поштовх розвитку бізнесу Цепеліна дали, звісно, замовлення для армії. До 1914 військові отримали від Цепеліна 12 апаратів. Дирижаблі приваблювали їх як можливість дістатися до Англії.
Під час Першої світової війни Німеччина була єдиною державою, яка використовувала великі дирижаблі твердої конструкції. До кінця війни було побудовано більше ста таких цепелінів.
На початку Першої світової війни німецькі збройні сили використовували «цеппелини» для розвідки на території ворога та бомбардувань, але невдовзі на них встановили кулемети.
У травні 1915-го вперше в історії людства відбулася повітряна атака – армада цепелінів бомбила лондонський Іст-Енд. З військової точки зору результат був нікчемним – загинули семеро портових робітників. Однак психологічно було здобуто важливу перемогу – тепер ніхто не міг почуватися спокійно навіть у тилу.
Втім, зворотним боком цього була загальнонаціональна ненависть в Англії до всього німецького. Самі дирижаблі тоді англійці називали не інакше як babykillers – вбивці дітей.
Цепеліни стали чудовим символом переваги, але в бою вони були дуже вразливі. До 1917 Німеччина втратила майже всю свою повітряну армаду - 106 кораблів було збито.
1917 року помер граф Фердинанд фон Цеппелін. Його бізнес очолив Х'юго Еккнер, колишній прес-аташе компанії. Однак за умовами Версальського світу Німеччини, яка програла війну, було заборонено використовувати дирижаблі.
Переможці розділили всі цепеліни, що залишилися після війни, і вивезли їх з країни як трофеї. Ангари та причальні щогли були знищені (хоча, наприклад, ангар під Берліном практичні німці використовували як кінопавільйон знаменитої студії УФА).
Здавалося, це кінець. Заводи Цепеліна простоювали. Однак Х'юго Еккнер знайшов вихід - на замовлення Сполучених Штатів у 1920 році він побудував дирижабль LZ-126. Причому американці хотіли наповнювати цей корабель не небезпечним воднем, а нещодавно відкритим гелієм, який хоч і був у десятки разів дорожчий, але мав важливу перевагу – не спалахував.
Заокеанські гроші врятували компанію від банкрутства А 1923 року Еккнер створив спільне підприємство з американською корпорацією Gооdyear, яка отримала патенти Цепеліна та німецьких фахівців. Завдяки цим заходам вдалося пережити важкі часи та дочекатися відміни всіх повоєнних обмежень у 1925 році. Почалося золоте століття німецького дирижаблебудування.
Епоха «цеппелінів» досягла розквіту 1929 року, коли «Граф Цепелін» здійснив кругосвітню подорож. Стартувавши в Лейкхерсті, дирижабль облетів земну кулю із заходу на схід за 21 день, зробивши зупинки у Фрідріхсхафені, Токіо, Сан-Франциско і Лос-Анджелесі.
У книзі «Гінденбург» – ілюстрована історія» йдеться:
«Тоді популярність «Графа Цепеліна» була майже містичною. Де б він не з'являвся, всюди він справляв сенсацію. Не буде помилкою сказати, що це був найвідоміший з усіх повітряних кораблів, що коли-небудь існували, включаючи і сучасний «Конкорд».
Подорож у дирижаблі відрізнялася від польоту у сучасному літаку. Уявіть себе на борту «Гінденбурга», який по довжині втричі перевершував сучасний аеробус, а по висоті дорівнював 13-поверховому будинку. Вам відводять не крісло, а цілу каюту з ліжком та туалетом. При зльоті не потрібно пристібати ремені. Можна стояти в каюті, прогулюватися салоном або палубою, дивитися у вікна. Усі ці приміщення перебували у величезному «череві» дирижабля, розрахованому на 50 пасажирів. У ресторані столи під білими крохмальними скатертинами були сервіровані срібними приладами та порцеляновим посудом. А у салоні був навіть невеликий рояль.
Рухаючись зі швидкістю 130 кілометрів на годину на висоті 200 метрів над рівнем моря, «Гінденбург» у 1936 році зробив найшвидший переліт через Північну Атлантику за 43 години.
Одним із найбільших ворогів «цепелінів» була негода. З 24 дирижаблів, побудованих компанією графа Цепеліна, 8 вийшли з ладу через негоду. У 1925 році американський дирижабль «Шенандоа» сильними вітрами розірвало на шматки. Загибель двох інших дирижаблів, спричинена суворими погодними умовами, поклала край епосі дирижаблів в Америці.
Тим не менш, у Німеччині, як і раніше, вірили в надійність «цепелінів» і продовжували їх виробництво. Але у травні 1937 року сталася катастрофа, яка вразила весь світ.
Немає коментарів:
Дописати коментар