21 жовтня 1894 року в місті Набарі (Міє, Японія) народився Едогава Рампо - японський письменник і критик, якого вважають засновником сучасного японського детективного жанру.
Твори Рампо відомі в усьому світі, за мотивами його книг створюються фільми, телевізійні серіали, аніме і манга.
Едогава Рампо є однією з ключових фігур японської детективної літератури. У 1926 році прозаїк надрукував перший роман, а вже в 1931 році випустив зібрання творів. У 1947 році він став одним із засновників «Клубу японських детективних письменників», а в 1954 році заснував літературну премію за кращий твір у детективному жанрі.
Є письменники, які обирають собі псевдонім випадково. А є ті, хто робить це як жарт, що став літературною долею. Хіраі Таро, майбутній Едогава Рампо, узяв ім'я, яке звучить майже як «Едгар Аллан По» в японській вимові. Це був і уклін кумиру, і заява: у Японії з'явиться своя темна, химерна, захопливо моторошна проза.
Народився він 1894 року, а дебютував у 1923-му оповіданням «Дві копійки мідяком» — класичною загадкою з шифром, написаною з справжньою логічною чіткістю. Тоді Японія майже не знала детективу як жанру. Рампо фактично збудував його з нуля: показав, що розгадки, дедукція й інтелектуальна гра можуть чудово жити і в токійських провулках.
«Люди — не боги, і якщо людина вчиняє злочин, десь вона обов'язково залишає слід. За голкою має тягнутися нитка...» («Картинка в чарівному ліхтарі»)
Але справжня сила Рампо не лише в логіці. Він любив те, що японці називають ero-guro-nansensu, тобто еротику, гротеск і абсурд. У його текстах людина ховається в кріслі, щоб жити всередині нього («Людина-крісло»), мандрує світом під склом дзеркал і ліхтарів, закохується в лялькові обличчя, а спокійний злочинець виявляється найзвичайнішим сусідом. Це детектив, який легко перетікає в психологічний жах і соціальну сатиру.
Рампо вчить: найстрашніше ховається не в замку з привидами, а там, де ми найменше чекаємо, у звичайній кімнаті з людьми, що посміхаються.
А ще Рампо подарував літературі Кобаясі Йошіо та його «Лігу юних детективів», а також Акеті Когоро, японського сищика, який став національною іконою. Для дітей і підлітків ці історії стали першою брамою до детективу, і, до речі, саме з Акеті Когоро виріс інтерес цілих поколінь читачів.
«Ми звикли дивитися на все, зокрема й на самих себе, збоку. І людина, як би добре вона не уявляла свій вигляд, ніколи не замислюється про те, як вона виглядає зверху. І в цьому її прорахунок. Зверху людина проглядається у своєму природному, неприкрашеному вигляді й являє собою досить непривабливе видовище». («Розповіді про жахливе»)
Рампо був ще й невтомним промоутером жанру: заснував Асоціацію японських детективних письменників, а премія його імені досі вручається за найкращі детективні твори країни. Він писав есеї, збирав колекції, редагував журнали й підтримував молодих авторів.
Помер він у 1965 році, але його вплив нікуди не подівся: аніме та манґа, фільми, ігри, навіть сучасні детективи несуть його відбиток.
«Детектив Конан» отримав ім'я від Конана Дойла та Рампо, а не лише від одного з них. Герої з «Бунґо — безпритульні пси» теж спираються на його спадок.
В останні роки творчість Рампо була переоцінена і за кордоном.
Раніше багато хто вважав, що Рампо наслідував Конан Дойла та інших англомовних авторів-детективів. Тепер є молоді дослідники Рампо, які пропонують нове бачення його творчості.
Багато з них цікавляться японською субкультурою. Рампо хвалять як письменника, включаючи елементи субкультури в його творчості.
Після війни було знято багато творів Рампо. У наш час процес адаптації його творчості пішов набагато далі - на основі його творів створюються аніме, манга та інші форми масового жанру.
Рампо набирає популярність не тільки як письменник, але і як автор оригінального контенту.
Для першого знайомства знавці радять прочитати «Людину-крісло», «Пекло дзеркал» або «Двоцентову мідь». Вони короткі, химерні й чудово показують, чому через сто років ми все ще перечитуємо цього небезпечного мрійника.
Немає коментарів:
Дописати коментар