У літо бабине вплітає кольори.
Так пахне чаєм з чебрецевим квітом
у тихі передзимні вечори...
Моя пора. Моя любов одвічна.
Ці павутинки, що летять до Бога.
Оця пастель із золота, магічна
і купа листя, що прибилось до порога...
І шурхіт трав. І пізні чорнобривці.
І тихий сум каштанів під ногами.
Ці їжаки, мов яблучні мисливці,
що цуплять осінь. І жоржини мами...
Усе моє. І Жовтень кароокий.
Сумні дощі із божої ряднини.
І навіть кіт, рудий та одинокий,
що носа тре і мріє про родину...
Ця пектораль вишневих падолистів,
малих шпаків останні переспіви.
І куці хмари, білі та імлисті,
що чешуть ранкам посивілі гриви...
Тамую подих.
Жовтень править світом...
Немає коментарів:
Дописати коментар