Дощ вересневий сіється в мінорі –
хмаринні хтось розтягує міхи.
Тремтить душа, мов листя осокорів.
Деінде ваблять острівцем сухим
стежини висторопські та шляхи.
Калюжі в ямках, наче під лекало.
Тут пережито, сходжено немало.
Шипшинове монисто на узбіччі
горить вогнями. Сизо-голубим
тернослив похваляється у вічі.
Шепоче дичка: – Важко… Підсоби!
Трусни, не гребуй – забирай скарби!
Невже таки обійдеш стороною?
Туман вужем повзе за бузиною.
Сріблисті краплі на бадиллі й вітті.
Із павутини струшую росу.
Про суще-проминуще перелітні
ячать, курличуть. У собі несу
плачі-пісні. Усотую красу,
впиваюся і розправляю крила.
Отут – коріння, і натхнення, й сила!
Історія написання вірша
"Мала честь нещодавно брати участь у поетичному конкурсі "Золота осінь - 2026", організованому Спілкою літераторів "Славутич" (м.Кременчук). Завдяки творчому завданню, яке було запропоноване переможницею попереднього конкурсу та членом журі Чайкою Білоозерянською, маю у своєму доробку поезію про рідне село Малий Вистороп, що на Сумщині."
Богдана ГУСАК
Немає коментарів:
Дописати коментар