І сад схилив оголене чоло.
Яка глибока мудрість у природи -
Віддати все, що з часом відцвіло.
Колись здавалось - часу так багато,
Що вистачить на сотні добрих справ.
Тепер навчився більше цінувати
Все те, чого раніш не помічав.
Хай роки, наче хвилі, пропливають,
Хай вітер замітає всі сліди.
Не роки нашу сутність визначають,
А те, чи залишились ми людьми.
І хай природа знову засинає,
І хай тумани стеляться в полях.
Мій листопад мене не проводжає -
Він знову відкриває новий шлях…
Арт.: І. Левітан. Золота осінь
Немає коментарів:
Дописати коментар