11 листопада, Курту Воннегуту, одному з найвідоміших американських прозаїків ХХ століття, виповнилося б 104 роки.
Він народився 1922 року в Індіанаполісі в сім'ї архітектора німецького походження. Батько хотів, щоб син став науковцем; майбутній письменник вивчав біохімію в Корнуельському університеті. Навчання перервала Друга світова війна, він був призваний на військову службу, служив у піхоті, брав активну участь у бойових діях на Західному фронті.
У грудні 1944 р. Воннеґут потрапив у фашистський полон, і його відправили у дрезденську в'язницю. Там він пережив бомбардування Дрездена союзною авіацією у лютому 1945 року — його врятувало те, що він зі своїми товаришами сховався у підземному м'ясному сховищі колишньої бійні.
Вийшовши назовні, він побачив місто, перетворене на руїни. Після цього він понад двадцять років шукав спосіб про це написати. Результатом стала «Бойня номер п'ять» (1969), книжка, у якій війна подана через химерну фантастику, мандри в часі та безсилу іронію. Прямо про таке, здавалося, говорити неможливо.
Одразу ж після виходу твір був перекладений майже півтора десятком мов. У ньому дуже відчутні автобіографічні мотиви, зокрема, дався взнаки гіркий воєнний досвід письменника.
Головний герой — Біллі Пілігрим, недоладний, дещо дивакуватий, наївний, відкриває в собі хист переноситися в часі та просторі: він мандрує то в епоху війни 1944—1945 pp., то в повоєнну Америку, з допомогою літаючих тарілок прибуває на планету Тральфамадор. У романі створюється не лише химерне переплетення часових планів, підпорядковане, проте, своїй внутрішній логіці, а й різні виміри, різні шкали цінностей: земна та планетарна. Це дає можливість наситити роман глибоким соціальним і філософським змістом, перетворити його у пристрасний виступ проти війни та мілітаризму.
Вражають пронизані живими, невигаданими деталями сторінки, які стосуються воєнних епізодів. Біллі Пілігрим, полковий капелан, разом з товаришами потрапив в оточення, а згодом його взяли в полон під час німецького наступу в Арденах у грудні 1944 р.
Спочатку військовополонених американців доправили в табір, де серед маси російських в'язнів, приречених на знищення, зберігся на вельми привілейованому становищі барак для англійських офіцерів. Звідси американців переводять у Дрезден і утримують їх на вже не діючій міській бойні номер п'ять. Там і захоплює їх страшне бомбардування союзної авіації 13 лютого 1945 p., яке перетворило місто, позбавлене стратегічних об'єктів, у палаюче багаття.
У Дрездені загинуло більше жителів, аніж під час атомного бомбардування Хіросіми. Американці, серед котрих перебував і Біллі Пілігрим, перечекали бомбардування у сховищі, а коли вийшли з нього, то побачили будинки і вулиці, перетворені в обвуглену місячну поверхню, поцятковану кратерами та ровами.
До самого кінця війни Пілігрим і його товариші розкопували руїни і витягували трупи. Але астрономічні цифри мертвих та апокаліптичні картини руйнувань не можуть заступити від письменника трагічної долі окремої людини.
Укрупнена картина загибелі Дрездена підкреслюється епізодом смерті Едґара Дарбі, військовополоненого, колишнього шкільного вчителя, який читав курс "Сучасні проблеми західної цивілізації", людини гуманної, доброї, розстріляного фашистами начебто за мародерство (у нього в руках був чайник) перед самісіньким закінченням війни.
Після повернення з фронту Курт Воннегут вступив до магістратури Чиказького університету за спеціальністю «Антропологія». Одночасно зі своєю аспірантурою він працював поліцейським репортером у Чиказькому бюро новин.
У 1947 році він представив на захист дисертацію на тему «Нестабільні відносини між добром і злом в простих казках», яка була одноголосно відхилена всім складом кафедри (в 1971 році той же відділ присвоїв Воннегуту ступінь магістра антропології за його роман 1963 року «Колиска для кішки»).
Головний парадокс художнього методу Воннеґута полягає в тому, що про найтрагічніші моменти людського життя він розповідає з гумором.
Його твори – це зіткнення глибокого філософського змісту з зовнішньою карнавальністю. Гротеск, сатира, іронія, парадокси створюють ефект обманутого очікування, щоб показати алогізм людських вчинків та зруйнувати стереотипи.
Його «Колиска для кота», «Сніданок для чемпіонів», «Сирени Титана» сміються над війною, жадібністю, релігією, технологіями й нашою впевненістю, що ми все контролюємо. Але під цим сміхом завжди лишається тепло. Його улюблена ідея проста: люди мають бути добрими одне до одного, бо більше, по суті, нічого в нас немає.
Його фірмова фраза «Так воно і є» (So it goes) звучить щоразу, коли в книжці хтось помирає. Це не байдужість, а спосіб визнати: смерть неминуча, а життя від цього лише цінніше.
Курт Воннеґут вважав себе гуманістом і соціалістом, послідовником ідей Юджина Дебса. У 2003 році він брав участь у кампанії Американського союзу громадянських свобод на підтримку фундаментальних громадянських свобод і посилення ролі Союзу в захисті цих прав, в якій була піддана різка критика внутрішньої політики Джорджа Буша.
Письменник помер 11 квітня 2007 року від наслідків черепно-мозкової травми, отриманої восени. За рік до смерті він опублікував звернення до британських читачів в единбурзькій газеті The Sunday Herald, в якому він писав:
"Яким би корумпованим, жадібним і бездушним не ставав наш уряд, наш великий бізнес, наші ЗМІ, наші релігійні та благодійні організації, музика - ніколи не втратить своєї чарівності. Якщо я коли-небудь помру — не дай Бог, звичайно, - я прошу вас написати на моїй могилі таку епітафію: «Для нього музика була необхідною і достатнім доказом існування Бога».
Немає коментарів:
Дописати коментар