Авторська пісня в Сумах: трохи історії

З дозволу автора, Петра Картавого, ми надаємо уривок його книги
«Із досвіду створення середовища шанувальників авторської пісні» в якому розповідається про роль Центральної бібліотеки ім. Т. Шевченка у створенні сумського клубу авторської пісні 

Значок члена клубу"Ікар"

Сьогодні Суми – один із центрів авторської пісні в Україні, але молодим сумчанам і гостям міста варто знати, що до 1977 року концертів бардів у нашому місті не проводили. 

Напередодні ювілейного фестивалю авторської пісні «Булат» шанувальникам жанру буде цікаво дізнатися про 36 років накопичення організаційного досвіду і дружньої атмосфери на концертах і фестивалях, завдячуючи чому Сумам вдалося випередити аналогічних за розмірами сусідніх Полтаву та Чернігів. 

Уперше концерт бардів відвідав у жовтні 1965 року в Севастопольському приладобудівному інституті. Спочатку концерти в інституті проводив туристський клуб «Гермес», а із 1967 року там діяв клуб самодіяльної пісні «Барди і менестрелі», який заборонили у 1968 році за антирадянські пісні. Влаштувавшись 1974 року на роботу в проектний інститут у Києві, по вихідним слухав пісні бардів біля вогнища та відвідував концерти і фестивалі. Коли у лютому 1976 року через проблему прописки перевівся в Сумську філію, то було важко адаптуватися до повільного ритму міста, про яке поет Іван Ольховський написав:

В Сумах сумом осяяні сни,

сивим снивом сповиті сезами,

снять світанковим сонцем сини,

сінокосом суниць у Сусанни.

Спочатку, щоб не сумувати, їздив у гості до туристів та книголюбів у Київ, а в листопаді 1976 року на моє 30-річчя в Суми приїхали кияни. На урочистостях у ресторані «Кристал» Віктор Єрмаков запропонував сумчанам використати мій організаційний досвід. Ідея була слушна, тому попросив присутню за столом бібліотекаря Валентину Лисенко (тепер Шурхно) переговорити у Сумській міській бібліотеці ім. Т.Шевченка про мою з ними співпрацю. У грудні 1976 року зустрівся із завідуючою читальним залом згаданої бібліотеки Галиною Мойсеївною Койфман, і ми домовилися про створення клубу книголюбів на зразок київського «Екслібриса», який у 1964 році організувала Майя Марківна Потапова. Добре пам’ятає ті часи заступник директора бібліотеки Олена Вікторівна Мартюшова, яка тоді працювала в читальному залі. 

Як приїжджий, мав небагато знайомих у місті, тому розпочав обговорення ідеї із тими, з ким раніше зустрічався на вихідних біля бази відпочинку «Зелений Гай», де збиралися туристи, альпіністи та їхні друзі, серед яких були і художники. Тоді постійно діючих клубів у Сумах не було, тому для співрозмовників клубне спілкування було новиною, але ідея їм сподобалась. 22 січня 1977 року в бібліотеці зібралася ініціативна група, в основному то були інженери. Розповів присутнім про тематику роботи майбутнього клубу, а потім обрали адміністрацію клубу із 5 осіб. Щоб розділити роботу, запропонував президентом клубу обрати парубка з привабливою зовнішністю із надією, що той візьме на себе частину проблем, але він, крім представництва, самостійної роботи не вів. За пропозицією президента клуб назвали «Ікар», який як і міфологічний герой проіснував недовго, до травня 1978 року. 

Роботу клубу зосередили на проведенні таких заходів: розповіді про творчість письменників і художників, зустрічі із цікавими особистостями та проведення концертів бардів. Спочатку щотижня збиралися у бібліотеці, а потім Лев Скринник запропонував приміщення у підвалі за адресою вул. Праці, 32. Зал червоного куточку мікрорайону, наданий міському клубу молоді «Искатель», не використовувався, бо клуб був віртуальний. Хоча клуб книголюбів свою діяльність не рекламував, але про його роботу знали і на засідання клубу приходили сумчани, які ділилися своїми знаннями і досвідом. 

Оскільки творчий потенціал ентузіастів у місті був невеликий, то вирішив залучати митців із інших міст. Звернувся до бардів київського клубу, частину яких добре знав. Допомогу в проведенні перших концертів у Сумах надавав лідер київського КСП Леонід Духовний, а Лев Скринник домовився із Володимиром Бороносом про зал у Сумській філії Харківського політехнічного інституту (СФ ХПI). Оскільки гостям потрібно було оплачувати проїзд, то вхід на концерт був платним. Сергій Берзін вів записи концертів, які потім переписувалися і поширювалися серед прихильників авторської пісні. 

Пісенні заходи Сумського клубу книголюбів «Ікар»у 1977-1978 роках 

1. 23 квітня 1977 року – 1-й збірний концерт киян у СФ ХПI, де також співали сумчани Володимир Айзенберг та актор театру. Після концерту барди і члени клубу поїхали до річки біля бази відпочинку «Зелений Гай»;

2. 18 червня 1977 року – 2-й збірний концерт киян у СФ ХПI;

3. 18 вересня 1977 року – концерт киянина Анатолія Лемиша в клубі;

4. 12 лютого 1978 року – концерт киянина Семена Каца в клубі;

5. 11 березня 1978 року Петро Картавий та Анна Кожевникова у міській бібліотеці ім. Т.Шевченка провели вечір творчості Булата Окуджави, де звучали пісні відомого барда, у якого побував вдома у грудні 1977 року;

6. Поїздка членів клубу «Ікар» у Київ на зустріч із членами клубу «Екслібрис», де барди співали пісні. 

Ще один знаковий захід провів клуб книголюбів «Ікар» 11 лютого 1978 року в міській бібліотеці ім. Т.Шевченка.

Майя Марківна Потапова провела вечір, присвячений творчості художників, що працювали над створенням книжкових знаків – екслібрисів. На вечорі був присутній сумський художник Олексій Кузьменко, який потім розпочне активно працювати над створенням власних екслібрисів та напише і видасть книжку «Екслібрис як складова у вивченні книжкової графіки», де на сторінках 51-52 він згадає про клуб «Ікар» і вечір.

У березні 1978 року Сумська філармонія організувала низку концертів за участю В.Висоцького. Вийшовши на сцену, він попросив включити світло, щоб бачити очі глядачів, і почав розповідати, чим відрізняється виконання пісні бардом від естрадної. Свої пісні у різних залах він виконував по – різному, і назвав це авторським виконанням, з голосовими відтінками, мімікою. Був він геніальним виконавцем. У перерві між концертами зайшов за лаштунки для зустрічі з В.Висоцьким, а перепусткою слугувало його фото у ролі Гамлета у театрі на Таганці, яке мені подарували московські друзі. На моє запрошення зустрітися з членами клубу «Ікар», щоб обговорити проблему створення театральної студії, В. Висоцький відповів, що графік концертів не залишає вільного часу, і дав поради, як нам діяти. Головним було: «Шукайте свій шлях, дійте як вмієте, і розраховуйте тільки на себе». На знімку, який дав йому підписати на пам’ять, він написав «Добра!» і підписавсь. 

У жовтні 1977 року, після концерту Анатолія Лемеша, діяльністю клубу «Ікар» зацікавилось КДБ, про це члену клубу повідомив Слава Рассказ, якого «контора глибокого буріння» хотіла зробити своїм агентом. Через тиждень у мене за спиною на роботі з’явився новий співробітник-відставник, який нав’язливо розпитував про мою громадську діяльність. Старався оминати його пастки, щоб не бути втягнутим у спекуляцію, бо під загрозою кримінальної відповідальності могли вербувати, або судити. Довелося бути максимально відкритим, і всі проблеми виносити на публічне обговорення, що не подобалось «опікуну». Активних членів клубу почали викликати на співбесіди, і частина із них, щоб не стати «стукачами», змушені були припинити роботу в клубі. На початку літа 1978 року клуб «Ікар» пішов на канікули і більше не зібрався. 

Хоча клуб «Ікар» проіснував півтора роки, але проведені ним концерти познайомили кілька сотень сумчан із піснями бардів, які команда Лева Скринника використовувала на міських «гуморинах». Виріс рівень пісень Володимира Айзенберга, який до від’їзду в Ізраїль у 1997 році був лідером сумських бардів.

З книги Петра Картавого

«Із досвіду створення середовища шанувальників авторської пісні» 

Детальніше про сумських бардів:  Літопис Авторської Пісні України