"Дракони, вперед!" - перший великий прозовий твір для дітей відомої художниці та ілюстраторки дитячих книжок Катерини Штанко. Він потрапив до довгого списку Дитячої книги року ВВС 2014. Київська журналістка Юлія Куліш (до речі, родом із нашого міста Суми) представила свій відгук на книгу на конкурс читацьких рецензій, теж оголошених ВВС. Його ми і пропонуємо вашій увазі - з люб'язного дозволу авторки. Можливо, її роздуми надихнуть вас на прочитання цієї "української драконячо-пригодницької повісті" :))
Радимо прочитати :)
Катя Штанко. Дракони, вперед! - Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014.
Після прочитання повісті Каті Штанко в пам’яті залишається картинка: із горщика для квітів стирчить маленький хитрий дракончик. Він не хоче виходити зі своєї хованки і, певне, має рацію: поява дракона поділила твір на дві частини – цікаву й пригодницьку.
Школяр Михась Вербицький привозить із Нікітського ботанічного саду насіння драконячого дерева. Таємнича ділянка, на якій ростуть дивовижні рослини, варта окремого оповідання. Балакуча червоненька квіточка, ірландський ельфовик, молодильні яблука, зелені прялі – усе це хочеться побачити на власні очі або хоча б разом із Михасем. Проте ми залишаємо усе це в Ялті та повертаємось до Києва з однією-єдиною насіниною. Із неї виростає фруктовий дракон на ім’я Хома.
Катерина Штанко створила фантастичний світ у межах реального. Головний герой мешкає в Києві. Звичайний хлопчисько відвідує школу, страждає від існування молодшого брата та відрізняється від інших лише незвичайним хобі. Інтерес до ботаніки стає причиною його неймовірних пригод. Завдяки простоті мови та влучним виразам, читати твір легко, історія ніби розгортається сама собою, поступово набираючи обертів. У певний момент вона все ж таки злітає з орбіти, але сяк-так повертається на неї в фіналі.
"Світла та проста повість, у якій все опиняється на своїх місцях. Злодії покарані, хижаки виховані, полонені звільнені"
Кожен школяр зможе дізнатись багато нового, читаючи повість "Дракони, вперед!". Катя Штанко додала до тексту багато цікавої інформації, подала її популярно, а невідомі слова пояснила не цитатою зі словника, а власними словами, що сприймати набагато легше.
Фантастичними істотами цікавляться всі діти, більшість мріє мати таку в якості домашньої тварини. Комусь потрібен друг, комусь – охоронець, але обов’язково сильний та чарівний.
Захисником Каті Штанко в дитинстві був саме дракон. Можливо, завдяки цьому вона так багато про них знає. Їй вдалося настільки влучно передати колір та вигляд драконячої луски, що, здається, і сам відчуваєш її на дотик. Авторка додала багато нового до звичайного образа дракона. Найнезвичайнішим фактом виявилось навіть не існування драконів-вегетаріанців, а їх здатність прикидатися.
Вдома Хома вдає собаку, тому ніхто й не здогадується, яке диво знаходиться поруч. Власне, нема чого боятися: побачити дракона зможе лише той, чиїми венами тече драконяча кров.
До певного моменту оповідання здається реалістичним та природнім, незважаючи на присутність дракона. На жаль, пригоди, польоти та перетворення дітей на драконів темп збільшують, динаміки додають, а довіри – анітрохи.
Здається, що твір зіпсовано, коли дракониха випадково стає свідком пограбування інкасатора в Запоріжжі. Ідея зробити суто українську драконячо-пригодницьку повість перемогла бажання подбати про цілісність сюжету, і від цього стає прикро.
Адже в повісті стільки звичайної, щоденної та простої магії, що книга могла б якщо не врятувати світ, то конкурувати з зарубіжною літературою точно.
У повісті "Дракони, вперед!" є ще одна перевага. Цікавими вийшли не тільки головні, а й другорядні персонажі.
Домовик Доміус Верба – сердитий старий буркотун, який, однак, завжди з’являється вчасно. Він допомагає Михасеві з Хомою, хоча, звісно, вважає їх поведінку неприпустимо. Доміус піклується про сім’ю, він справжній охоронець із чудовим казково-українським ім’ям.
Крім того, у повісті фігурує злодій Амур Галант. Яскравий образ, який викликає посмішку, незважаючи на його брудні наміри – зробити з драконячої шкіри галантерейні вироби.
Світла та проста повість, у якій все опиняється на своїх місцях. Злодії покарані, хижаки виховані, полонені звільнені. Головні герої повертаються додому з теплими спогадами та надіями, а ми перегортаємо останню сторінку з відчуттям полегшення від того, що все закінчилося добре.
Юлія Куліш
Немає коментарів:
Дописати коментар