«Автограф» Вікторії Євтушенко

Як журналістика з поезією поєднались :)

20 грудня у відділі літератури з мистецтва Центральної міської бібліотеки ім. Т.Г. Шевченка в межах міжрегіонального проекту «Сумщина творча. Культура і мистецтво» свою творчість на суд шанувальників поезії представила Вікторія Євтушенко.

Це вже шостий з циклу поетичних вечорів, приурочених до виходу у світ колективного збірника «Автограф» сумської обласної літературної студії «Лит-ра.com».

Вікторія народилася в м. Суми, де все життя (26 років) і мешкає. Закінчила Сумський державний університет, факультет іноземної філології і соціальних комунікацій, по спеціальності «журналістика». Працювала у сумському суспільно-політичному щотижневику «Панорама», контент-директором на сайтах rama.com.ua та vsisumy.com. З 2014 року працює редактором на сайті Kurkul.com.

Читати полюбляє з дитинства. Вірші пише з шкільного віку. В 5 класі Вікторія стала переможцем конкурсу на кращий відгук на книгу, що проходів у бібліотеці-філії №17, де на неї звернув увагу відомий сумський поет Юрій Назаренко.

Публікувалася в альманахах «Поетех» (2010), «Каштановий дім» (2013), збірнику «Ми» (2014) і журналі «Лава» (2014). Любить подорожувати, ночувати в наметі, захоплюється вивченням іноземних мов, малюванням. Мріє об'їхати Україну на велосипеді.

Віддаючи данину професії поетеси, зустріч з Вікторією відбувалась у форматі інтерв’ю. Але цього разу питання задавала не вона, а друзі і колеги по перу, присутні на вечорі.

Найбільше питань прозвучало від керівника студії «Лит-ра.com» Андрія Полякова та відомого сумського поета Ігоря Касьяненко, який відмітив у поетеси «елегантні відносини з римою».

Наприкінці зустрічі, присутні поети і літератори звернули увагу на глибокий філософський зміст віршів Вікторії Євтушенко, які змушують мислити і розмірковувати.

Люди навпроти

Люди ті, що живуть навпроти,

До якої належать спільноти,

До якого століття, часу?

До якого суспільного класу?

Чому світло у вікнах навпроти

Загориться й не гасне доти,

Доки сонце не зійде вранці,

Не прийдуть із війни новобранці?

Чому стеля у них із солі,

Не складають в домах парасолі?

Вони ходять важкі, мов глиби,

Б’ються в вікна, неначе риби.

Об льоди, що не тануть ніколи.

Їхні діти не ходять до школи,

Їх дружини не носять прикраси,

І вони не бояться часу.

Люди в вікнах через дорогу

Викликають у мене тривогу.

Але я тут стою... І не проти

Заглядати до вікон навпроти...

О.Кузьміна, Т. Лебідь,

відділ мистецтв