Шудря М. Яблуко в зерняті. - К.: Український письменник, 2015.
Микола Архипович Шудря – мій викладач з історії книги в 70-і роки в Київському інституті культури. Згадую про нього як про надзвичайно цікавого оповідача і щиру людину. Щастя зустріти такого викладача на своєму шляху. Він постійно сидів в архівах, збирав унікальні матеріали, друкував в газетах і журналах, і завжди був радий поділитись знайденим із студентами.
Книга «Яблуко в зерняті» Миколи Шудрі видана після кількох років по його смерті. Це збірка літературних досліджень, в книзі багато роздумів про нашу Україну і про її видатних літераторів… Про невідомі і ненадруковані ще літературні дослідження, документи, свідчення і т.п. Про те – звідки ми пішли і хто ми – українці?
В своїй книзі М.Шудря описує як він ще до 800-річчя написання «Слово о полку Ігоревім» багато сходив слідами описаних в цьому літописі подій, побував в Путивлі, на Михайлівській цілині, де, до речі, його «…поводирем у краю краси, гармонії й безмежжя була … Лідія Шеремет…».
М.Шудря ще двадцять років тому писав про сусідню державу, яка намагається викрасти у нас – нащадків Київської Русі не тільки культуру, а й історію, українську державність, переконуючи, що Київська Русь – це тільки Росія – це Великоросія. Але ж це не так.
М.Шудря звертається до літописів і там шукає цьому спростування. В підтвердження подає автор свої розвідки про історика Михайла Брайчевського, який підкреслював значення першого твору вітчизняної (не церковної) літератури – «Літопису Аскольда»; про загадкового автора «Історії Русів, або Малої Росії» письменника-літописця Григорія Політику (саме так – Політику, а не Полєтику), іменем яким писався Григорій Кониський за твердженням деяких науковців. Саме цей твір дає нам чітке уявлення, хто ми і чиїх батьків діти. До речі, «Історію Русів» переклав сучасною українською мовою в 1991 році Іван Драч.
Не обійшов в своїх дослідженнях М.Шудря і українського Сократа - Г.Сковороду (саме він говорив: «Зачаїсь, мов яблуко в зерняті»), про те, що Сковорода не був «дармоїдом», як писали всі дослідники його життя і творчості, а мав державний «пансіон» за службу в співочій капелі в Петербурзі та роботу в царській експедиції в Токаї, що вважалось державною службою. Микола Шудря підтверджує версію того, що Сковорода невдало одружився у Валках і, виявляється, у нього були нащадки. М.Шудря дуже цікаво і старанно описує всі ці докази з прізвищами, датами, документами.
Про Тараса Шевченка в цій книзі М.Шудрі теж багато авторських досліджень, наприклад, про місця перебування Кобзаря, написання ним творів, про друзів Т.Шевченка, про Івана Підкову, якого оспівав Т.Шевченко, Підкову - козацького лицаря честі, страченого поляками і похованого в Каневі.
Не обійшов Шудря і декілька сентиментальних фактів, наприклад, про почуття Василя Стефаника до дружини свого друга Марка Черемшини і про написану та втрачену новелу під впливом цих почуттів Стефаника на зразок «Крейцерової сонати» Л.Толстого.
Друга частина книги «Яблуко в зерняті» присвячена долі українських письменників ХХ століття.
Вражає розповідь М.Шудрі про стражденне коло українських неокласиків – Миколу Зерова, Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмару, Юрія Клена, Віктора Домонтовича, Максима Рильського, з яких тільки останній під час арешту «виторгував» собі волю і можливість працювати.
Тільки М.Драй-Хмара під тортурами нікого – ні себе, ні друзів не оббрехав і коли в сибірському таборі після якогось масового непослуху мали розстріляти кожного п’ятого, то не роздумуючи підставив себе замість молодого українця під кулю. Це було 19 січня 1939 року.
Миколу Зерова розстріляли 9 жовтня на Соловках.
Юрій Клен (справжнє ім’я – Освальд Бургардт) до арештів встиг виїхати в Європу, де перекладав, викладав на курсах військових перекладачів.
Віктор Домонтович (псевдонім – Віктор Петров) працював в Академії наук, а з 1942 р. і після війни як розвідник «працював» в різних емігрантських колах європейських країн. В 1965 р. за велику роботу в тилу ворога В.Петров був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.
І ще багато чого цікавого описує М.Шудря із своїх літературних знахідок, наприклад, про зізнання йому 60-літнього Володимира Сосюри як він хлопцем служив у Петлюри, про дослідження тяжкої долі Миколи Вороного, про витоки роману «Чотири шаблі» Юрія Яновського, про враження від зустрічей з нашим земляком, генієм перекладу – Миколою Лукашем та про його заяву до Президії Спілки письменників і до ЦК КПУ: «Прошу дозволити мені відбути замість Дзюби І. визначене йому судом покарання. М. Лукаш. 1973 р.».
За цю заяву М.Лукаша виключили із Спілки письменників, «за» проголосували: П.Загребельний,Ю.Мушкетик, Б.Олійник, Д.Павличко… Всього – 21 особа. Хитріші – не прийшли на це засідання. М. Лукаша – перекладача-фронтовика заборонили друкувати, твори вилучили з бібліотек на довгі майже два десятки літ. Він тяжко бідував, що, звичайно, прискорило його смерть.
Така вона - історія української літератури, викладена в книзі Миколи Шудрі. Але залишається ще багато не дослідженого, не надрукованого, не розкритого з архівів, не оприлюдненого…
Олена Мартюшова,
заст.директора Сумської міської ЦБС
Немає коментарів:
Дописати коментар