Найпрестижніша літературна премія Франції
присуджена письменниці Лейлі Слімані
35-річна французька письменниця з марокканським корінням отримала Гонкурівську нагороду за роман "Ніжна пісня".
Сюжет роману засновано на реальній події, що сталася в США в 2012 році, - вбивство в Нью-Йорку двох дітей їхньою нянею, емігранткою з Домініканської республіки.
Книжка вийшла в найбільшому видавництві "Галлімар" і користується великим успіхом у французьких читачів, а журі всіх значимих літературних премій включили її в списки претендентів на нагороду.
Лейла Слімані - 35-літня французька письменниця із марокканськими корінням, дебютувала в 2014 році романом "У саду огра".
"Ніжна пісня" - другий роман письменниці. Він вважався основним претендентом на премію Гонкурівської академії.
"Перед нами жахлива історія про те, як нянька вбиває двох своїх малолітніх підопічних, а потім намагається покінчити із собою. Власне, роман і починається з жорстокої картини злочину - блідого обличчя убитого хлопчика і нелюдського, несамовитого лементу його матері. Дитина мертва. Вистачило декількох секунд. Лікар запевнив, що він нічого не устиг відчути...
Уже по тому, що з перших рядків ми стаємо свідками трагічної розв'язки, нескладно догадатися, що в руках у нас не класичний трилер, а психологічна драма...
Надалі автор малює ретроспективу подій, думок і почуттів трьох головних персонажів. Поль і Міріам Масі - молода подружня пара, що живе в Парижі. Багато радості їм приносить народження дітей: спочатку дівчинки Міли, а потім хлопчика - Адама. І хоча вони не мають матеріальних утруднень, Міріам готова проміняти радосщі материнства на продовження своєї кар'єри юриста. Поль з легкістю дозволяє себе умовити - адже вони з дружиною не пошкодують ні часу, ні сил на пошуки ідеальної няньки для своїх крихіток.
І от доля посміхнулася їм - Луїза, молода жінка з обличчям і поглядом "безтурботним, немов море в гарну погоду". Незабаром її допомога стає абсолютно незамінною. Навіть на канікули в Грецію родина відправляється разом з нянькою. Називаючи її "частиною родини", вони, проте, періодично дають зрозуміти їй, що вона їм не рівня. А Луїза, приміривши на себе роль матері двох прекрасних малят, уже не мооже примиритися з тим, що це життя ніколи не стане її власним життям.
Майстерно сплітаючи пряму, непряму і внутрішню мову героїв роману, Лейла Слімані досягає неймовірного ефекту - читач, сам того не помічаючи, стає по черзі кожним із трьох основних персонажів, але поступово - сторінка за сторінкою - усе більш провалюється в хворобливий світ Луїзи, усе більше схильний погодитися з її міркуваннями, але ж зрозуміти когось - почасти виправдати... Нічим не примітні на перший погляд події сплітаються в щільний клубок взаємної заздрості, ревнощів і ворожості.
Молода няня почуває свою значну, але ефемерну владу, а батьки малят інтуїтивно розуміють, що своїми руками обривають важливу ниточку наступності поколінь." (LivLib.ru)
Головними суперниками Лейли Слімані були Режі Жоффре з роботою "Канібали", Катрін Кюссе з твором "Той, кого любили", а також Гаель Файє з книгою "Маленька країна".
Як підкреслив голова Гонкурівської академії, видатний літературний критик, письменник і телеведучий Берар Піво:
"...нинішній рік з погляду літературної творчості був дуже вдалим і приніс 5-7 дуже гарних романів. Серед них дуже непросто було вибрати кращий - це високоякісні, дуже різноманітні по стилі добутку".
Гонкурівська премія вручається у Франції щорічно, починаючи з 1903 року. Кандидат визначається під час спеціального урочистого обіду в паризькому ресторані "Друан" десяти письменників і критиків, членів Гонкурівської академії.
Лауреатом Гонкурівської премії в 2015 став Матіас Енар за роман "Компас".
Немає коментарів:
Дописати коментар