* * * Твори - ювіляри 2018 року * * * 665 років (1353) збірці новел «Декамерон» Джованні Боккаччо * * * 485 років (1533) роману «Гаргантюа і Пантагрюель» Франсуа Рабле * * * 425 років (1593) п’єсі «Приборкання норовливої» Вільяма Шекспіра * * * 195 років (1823) історичному роману «Квентін Дорвард» Вальтера Скотта * * * 190 років (1828) поемі «Полтава» Олександра Пушкіна * * * 185 років повісті «Конотопська відьма» Григорія Квітки-Основ’яненка * * * 185 років (1833) роману «Євгенія Гранде» Оноре де Бальзака * * * 220 років (1798) сатиричній поемі «Енеїда» І.П.Котляревського (перша публікація)* * * 200 років (1818) роману «Роб Рой» В.Скотта * * * 200 років (1818) поемі «Паломництво Чайльд Гарольда» Дж. Г.Байрона * * * 180 років (1838) п’єсі «Наталка-Полтавка» І.П.Котляревського * * * 180 років (1838) роману «Пригоди Олівера Твіста» Ч.Діккенса * * * 170 років (1848) роману «Домбі і син» Ч.Діккенса * * * 170 років (1848) роману «Ярмарок марнославства» В.Теккерея * * * 150 років (1868) роману «Діти капітана Гранта» Ж. Верна * * * 140 років (1878) повісті «Микола Джеря» І.С.Нечуя-Левицького * * * 140 років (1878) роману «П’ятнадцятирічний капітан» Ж.Верна * * * 130 років (1888) п’єсі «Сто тисяч» І.К.Карпенко-Карий * * * 120 років (1898) фантастичному роману «Війна світів» Г.Уеллса * * * 90 років (1928) роману «Людина-амфібія» О.Р.Бєляєва * * * 90 років (1928) роману «Дванадцять стільців» І.Ільфа та Є.Петрова * * * 90 років (1928) повісті «Мина Мазайло» М.Г.Куліша * * * 80 років (1938) роману-фентезі «Хобіт, або Туди і Назад» Дж. Р.Р.Толкієна * * * 50 років (1968) роману «Собор» О.Т.Гончара * * * 50 років (1968) роману «Диво» П.А.Загребельного * * *

15.11.17

Важка розмова про війну Сергія Жадана


До фонду бібліотеки ім.Т.Шевченка
надійшла нова книга
Жадан С. Інтернат: роман. - Чернівці: Меридіан Черновців, 2017. – 336 с.


Ця книга увійшла до Довгого списку премії «Книга року ВВС-2017» та до програми «Українська книга – 2017».

Це важка розмова про нинішню війну на Сході України, в романі описано тільки три дні під час важких боїв за Дебальцеве, коли майже біля дому 35-ти літнього Паші - вчителя української мови однієї з місцевих шкіл на залізничній станції, проходять бої.

Паша інвалід та сердечник, нервувати йому не можна, він ніколи не цікавився політикою, навіть телевізор не дивився, бо новини останній рік його просто лякали, а сестра, коли все починалось, говорила йому: «… що ти за мужик, що ти сидиш, чекаєш, бери її (свою подругу), вибирайся звідси». Він надіявся, що все швидко минеться і на те відповідав, що їм боятись нічого, вони тут ні до чого, вони нікого не підтримують, що він просто вчитель…

Так сталось, що йдуть бої, а Паші потрібно пробратися в місто і забрати з інтернату свого неповнолітнього племінника, йому для цього доводиться двічі переходити лінію фронту під шквальними обстрілами танків, градів, більше вночі, через розбиті вулиці і поля.

Роман показує жах війни, яка увірвалась у життя мирних жителів, які не хотіли нічого знати у політиці, може й на вибори не ходили, нікого не підтримували, хотіли тільки бути щасливими і більш нічого. Та все вибрали за них, хтось планував цю війну, хтось фінансував, хтось пішов вбивати, щоб заробити. Кошмар цієї війни зобразив автор у розбитих будинках, машинах, у понівечених, скривавлених тілах, що лежать всюди. Мимо проходять розгублені, згорьовані люди, вони бредуть вночі, бо вдень ще небезпечніше, тікають - хто з дому, а хто - додому, до своїх рідних. Паша після пережитого, після зустрічі із реальною смертю понад усе хоче повернутись з племінником додому: «Всім хочеться повернутись додому, всі люблять повертатись».

Та С.Жадан порівнює наш дім, нашу Україною з інтернатом, мовляв всі ми живемо не вдома, до свого дому так не відносяться як ми, ми - в інтернаті. Та все ж кожен планує вижити, всім хочеться тепла і спокою, а не війни.

Страшно пробиратись Паші по зруйнованому місту, та неодмінно треба забрати племінника і повернутись до старого батька, який їх чекає вдома. Повернутись і забути все як страшний сон. Та так не вийде. Ця війна назавжди в кожному з нас і її вже не можна не знати й забути. В суперечці між Пашою і Ніною, вона - директорка інтернату, кидає фразу: «Не тіште себе ілюзіями, відповідати будуть усі. І найгірше буде тим, хто відповідати не звик».

Як не старався Паша уникати головного запитання «за кого ти?», саме малий племінник Саша та все пережите за ці три дні допомагають йому визначитись - хто для нього свої і на чиєму він боці… Один із випадково знайомих під час переходу лінії фронту теж запитує Пашу: «… а як ви тепер будете викладати свою мову?».

Справді, є над чим подумати. Відомо, що подібні питання постали в останні кілька років перед мільйонами наших громадян. Нікуди не дінешся, приходить час, коли потрібно визначатись, вирішити, навіть, для себе - на чиєму ти боці, що ти підтримуєш, по великому рахунку, – добро чи зло. Такий тепер історичний період і кожному з нас сховатись, або уникнути відповіді на подібні питання не вийде.

Олена Мартюшова,
заст.директора Сумської міської ЦБС