"Земний рай" Надії Фурзенко: вірші до Міжнародного дня Землі

Традиційно, 22 квітня ми святкуємо

Міжнародний день Землі

 

Країною-засновником свята вважається США, а, якщо бути більш точнішими, саме штат Небраска.

Цікавою є історія походження цього свята. Вона пов’язана з ім’ям Джона Мортона – адміністратора штату Небраска на півночі американського континенту, який наприкінці ХІХ століття, переїхавши до цього штату, звернув увагу на факт, що поодинокі дерева пустельної території прерії штату вирубували для будівництва житлових будинків та їх опалення. Джон Мортон запропонував проведення дня, присвяченого благоустрою, із заохоченням призами тих, хто посадить найбільше дерев. Акція пройшла настільки успішно, що 22 квітня було посаджено близько одного мільйона дерев.

Пізніше цю традицію перейняли і інші штати. Власне, свято, що було присвячене оберіганню планети (22 квітня), називалося Святом дерева, поки його не перейменували в День Землі у 1972 році.

Під час проведення Дня Землі активісти у різних містах України займаються посадкою дерев, а також прибирають сміття у паркових зонах, щоб зробити довкілля чистішим.

Традиції святкування дня Землі 2019 також включають Дзвін Миру, який можна почути 22 квітня у всіх країнах світу, де піклуються про навколишнє середовище. Спочатку Дзвін Миру став грати у Нью-Йорку в 50-х роках, а уже потім він залунав по всьому світу.

А ми, відзначаючи це чудове і таке необхідне для всієї планети свято, пропонуємо вам у якості подарунка кілька віршів нашого постійного автора і доброго друга -  Надії Іванівни Фурзенко. Ці твори присвячені Землі, природі і всьому справжньому, що нас оточує.

Надія ФУРЗЕНКО

Земний рай

Ми маємо Землю! Які ми багаті:

і сонце пресвітле заходить до хати,

повітря на повні вдихаємо груди,

вода-чарівниця плескоче повсюди,

трава підстеляє нам килим під ноги,

і віти дерев нас вітають розлогі;

і небо над нами космічне, стозоре -

сузірь оксамити в блакиті прозорій!

А як уявити: за нашу запеклість –

пітьма без повітря… безводдя... Це ж пекло!

Люд Раю Земного, бува, не цінує:

до повної чаші чогось та бракує!

Ні гроші, ні царства, ні влада - не варті

одної хвилини у Всесвіті-щасті!

***

Примружу очі – навкруги ліси:

свічки соснові та ялин лапки…

В некошеному полі навскоси

киплять фонтани квітів гомінкі…

Повз ліс і поле – голубінь ріки,

там досі несколочена вода…

Таке чи ні усе було віки?..

Стара Земля, а вічно молода!

Я говорю: вода…

Переклад твору М.Матусовського

Я говорю: «вода», але ж що це,

скажіть достеменно, що це таке?

Не забагато я зараз беру на себе, чи не занадто я

                                                                  самовпевнена?!

Дозвольте,
                                      чи є в цьому слові

хоч доля, тисячна частинка того, що кожен день

                                                                       у нашому

побуті умовились ми називати водою?

Ну, скажіть, чи є в ньому її текучість, стрімливість її,

                                                                         невловимість,

її вміння вислизати між пальцями,

її норовливість та намагання з колод утворювати

                                                                                   затори;

велике мистецтво відображення, її бажання бачити

                                                                                це небо;

її вміння літнім ранком розсипатися на безліч

осколків, котрі не під силу нам зібрати;

її тони

і всі її відтінки,

і синява її перед грозою,

з якою не справлявся Айвазовський;

її звичка насуплюватися і дивитися на вас неначе

                                                                                в люті;

дитяча її невгамовність,

бажання в схованку пограти аби з ким ;

її грайливість, навіть легковажність, яка готова раптом

                                                                    обернутись штормом,

що змітає все живе з дороги,

рве міцні канати як нитки, виносить кораблі

                                                                   на мілину;

а животворна свіжість в полудень ясний, коли від спеки

все страждає,

і тільки в ній знайдеш життя прикмети;

її сяяння під луною та ртутна її ваговитість,

і шумовиння під лопастями весел на зрізі із забарвленням

                                                                                            зеленим.

Так що ж ми знаємо таке про неї

і , врешті-решт, що дає нам право

її переливати з чашки в блюдце, із склянки пити повними

                                                                                        ковтками

і звати запросто «водою»?

😀  Читати також:  

• Поезія Олександра Олеся у перекладах Надії Фурзенко.
• "Нескорений": поезія Василя Стуса у перекладах Надії Фурзенко
• Василь Симоненко – поет-романтик  
• «Народ шукає в геніях себе»: поезія Ліни Костенко у перекладах Надії Фурзенко