Спогади Михайла Слабошпицького

Рекомендуємо прочитати!

До Сумської міської центральної
бібліотеки ім.Т.Г.Шевченка
за програмою поповнення

бібліотечних фондів україномовною книгою
надійшли дві книги спогадів Михайла Слабошпицького з яких постає захоплива історія українського письменства. Це ціла епоха, яка представляє величезну кількість цікавих людей.

• Слабошпицький М. Протирання дзеркала. Те, чого ви не прочитаєте в історії літератури: спогади / Михайло Слабошпицький. – К.: Ярославів Вал, 2017. – 688 с.
• Слабошпицький М. Тіні в дзеркалі. Те, чого ви не прочитаєте в історії літератури: спогади/ Михайло Слабошпицький. – К.: Ярославів Вал. - 2018. – 736 с., іл.

«Немає на світі нічого важчого за життя» (Г.Г.Маркес)

«Якщо задуматись над минулим,

воно може пояснити і сьогоднішнє й завтрашнє»

(М.Слабошпицький)

Автор зізнається, що ці книги написані за порадою лікаря, який сказав: «Пишіть, аби вижити! Це буде найкраща реабілітація для Вас». В такому стані людина може писати лише правду, бо сповідується перед людьми, як перед Богом. Добре, що ця людина мудра, пройшла довгий і складний шлях письменника, літературознавця і їй є що сказати і чим поділитись. 

Притчі, крилаті вислови, цікаві афоризми так і сипляться з кожної сторінки. Читати такі книги – це завжди збагачуватись, проживати разом з автором його життя, життя ним описаних героїв . 

Ця книга - справжня насолода для тих, хто цікавиться історією літератури, українським літературним процесом, цікавими біографіями відомих письменників та просто життям нашої країни в минулі роки. Неймовірні зустрічі, незвичайні люди, цікаві події, все що довелось прожити на довгому віку такому автору, як Михайло Слабошпицький. 

Наприклад, в книзі крім іншого, йдеться про нашого земляка, перекладача Миколу Лукаша, про те як він в дитинстві втік з дому з циганами, щоб вивчити їх мову, а ідиш вивчив за епітафіями на старому єврейському цвинтарі, угорську вивчив за три місяці, щоб перекладати свідчення полоненого на суді... Лукаш ніколи не був за кордоном, адже був не виїзним. Опановував мови в спілкуванні з іноземцями в ресторанах Києва та самотужки вивчаючи за словниками, прекрасно перекладав з більш ніж двадцяти мов.

А от про Віталія Коротича автор тут відверто критичний: «…ніщо українське йому по-справжньому не болить – він просто банальний кар’єрист і демагог, який заробляв своїм напівфрондерством, яке нам загалом імпонувало, прикидався україноцентричним шістдесятником. Жив і діяв за принципом: здаватися, а не бути. Він для нас - пропащий. Цей вибір зробив він сам».

Описує М.Слабошпицький свою родину, свою молодість, підняття цілинних земель; пояснює таке явище як шестидесятництво в нашій літературі; закулісні події в різних літературних ситуаціях; подає реакцію та поведінку деяких письменників на утиски радянської влади та її репресивної машини; описує незвичайні долі багатьох знайомих йому людей; розповідає про свою роботу у відділі критики газети «Літературна Україна» та виліт з неї; дає свідчення про керівників нашої держави, про всі найбільш значимі події в Спілці письменників, про передчасні смерті відомих авторів тощо.

Тут хочу сказати, що мене особливо вразила розповідь М.Слабошпицького про самогубство Григора Тютюнника та його передсмертну записку до керівництва: «Досить мене мучити – помучте когось іншого. Все, що я написав, спаліть, а мене забудьте». Після таких слів стає страшно. Це ж як треба було владі довести автора, та ні - просто людину! Страшно уявити та, на жаль, такі були часи, вірніше, такі були люди, що творили такі часи. 

Треба нам знати, щоб не, дай бог, не повторилось… Адже книги пишуться, щоб інші не повторювали попередніх помилок, щоб враховували досвід тих, хто вже прожив своє життя і таке зміг пережити. 

Як виразився сам автор: 

«Писати про минуле необхідно і для того, щоб попрощатися з ним і не забути те, що не можна забувати».

 
Олена Мартюшова, 
заст.директора Сумської міської ЦБС