У ялини вершок - до пліч.
І гілки, мов гігантські сови,
Змахом крил проклинають ніч...
Мовчазніють берези і клени -
очевидці сумної біди,
і наївно голки зелені
об’єднались в густі ряди.
Був високим вершок, мов пісня,
мов найперша з юнацьких мрій...
Як же боляче: знать опісля
варіанти розумних дій,
відчувати в собі наснагу
побороти обставин плин,
і ненавидіти розваги,
де калічать тіла ялин.
Любов МАТУЗОК. Збірка "Наголоси серця"
Немає коментарів:
Дописати коментар