"Цвіте кульбаба в нашій резервації...": вірші Богдани ГУСАК

Шановні друзі! 

Ми з нетерпінням чекали на зустріч із нашою постійною авторкою, поетесою пані Богданою ГУСАК і з великим задоволенням презентуємо  її поетичні враження тему сьогодення. 

 Вірші звучать у авторському виконанні

 

 

 

Ії рідне село Малий Вистороп не минула ворожа навала. Уже 8 березня через нього курсували численні ворожі колони. А з 17 по 25 березня воно було повністю окуповане. Тож те, про що йдеться у поезіях пані Богдани, є відбитком вражень на основі побаченого й пережитого. Можна сказати, що ці гіркі, але, водночас, і такі оптимістичні поезії, написані кривавими сльозами серця і душі.

 

 

 

Богдана Гусак

Цвіте кульбаба в нашій резервації...

 

Цвіте кульбаба в нашій резервації:

трава сонцями густо погаптована.

Життя, не вбите днями окупації

в землиці, що металом пошматована...

І пнеться знов по колу все одвічному,

не знає, де зросте уже без матері :

у полі чи в полоні гусеничному,

у вирві, зла обвугленому кратері.

 

Де парасольки білими десантами

упали під листком , стеблом чи коренем,

в росі здаються квіти діамантами,

негадано прикрасивши спотворене. 

Відмаювавши, все колись відтвориться,

якими б сни не видались безмірними.

Обов'язково затуркоче горлиця

під небесами чистими і мирними.

 

15.05.2022

* * * 

Виття сирен з бухиканням гармати – 

одягнуту в броню криваву січ – 

прорізав крик упертий немовляти. 

Століття ХХІ. Київ. Ніч. 

 

І не зорею – спалахом ракети 

осяяно в життя його прихід. 

Від волонтерів (чи волхвів?) – пакети.

 Вертеп. Дари. У небі – довгий слід. 

 

Прогуркотіли у лютневі ранки 

(в завісі диму промінь сонця – тінь) 

колони смерті: БТРи, танки... 

В підвалі – породілля й син. Амінь. 

 

А в Ірода душа давно пропаща. 

До вбивці, що диявол підкупив, 

в очах дітей питання: – Кате, нащо? 

О Боже, відверни і заступи! 

 

Страшна війна не нами розпочата. 

Світ проти зла свій виніс рішенець. 

Народжуються в муках козачата, 

ростуть, допоки козаки на чатах, 

як на Голготу, йдуть на правий герць. 

 

06.03.2022

* * *

Ти прийшов до чужої хати і багнюку з чобіт не стер. 

– Ворогів будем бити й гнати! – український гучить етер. 

Що забув тут, гидкий забродо, недолугий «кривавий гість»? 

Так не можна з моїм народом, у якого скипіла злість! 

Пожалкуєш не раз, вражино, що диявол тебе приніс. 

Все одно впадеш на коліна, гірко стане від власних сліз.

Не чекав на шалений спротив? Бог і правда – за мій народ.

Він карає безжально доти, поки лізуть не в свій город. 

Утікай мерщій, супостате! Друзки й дим від твого ярма. 

Зносить кривду Вкраїна-мати, і прощення за це нема. 

 

26.02.2022

* * *

Душа беріз тремтить не від громів 

(за виклики стихій вона сильніша). 

Укотре бій запеклий відгримів – 

ховається в гілках тривожна тиша. 

 

Там де життя бере новий розбіг, 

коріння прокидається із соком, 

на сонці розтає кривавий сніг 

і день зорить в диму єдиним оком. 

 

Поганить землю вирвами війна 

і тіло вигинає в ній хробаче. 

Весна ж іде, як завше, осяйна... 

Тремтить душа в беріз і тихо ... плаче. 

 

19.03.2022

* * * 

Пам’яті Луговської Надії Іванівни маминої подруги і сусідки, яка загинула від вибуху 25.03.22 р. 

 

За що тебе, мій любий рідний дім,
знівечено жорстоко і розбито?
Розквітнуть знову біля тебе квіти

і забіліють вишні молоді. 

 

Але, на жаль, таким, як був колись,
тобі не стати, бо спізнався з гадом,
що «пригостив» тебе «люб’язно» градом –
навік осколки в стіни уп’ялись. 

 

Не раз в підвалі планували ми,
як будем перемогу святкувати.
І попри негаразди, біль і втрати серця
не відчинили для пітьми.

 

І прийде той для всіх важливий день:
зберуться за одним столом сусіди,
що яблуку упасти буде ніде...
Один стілець не зайнятий лишень... 

 

28.03.2022

* * *

Приспало сонце дику канонаду 

(аж дивно – тиша в пообідній час!). 

Дівча сусідське щебетало радо: 

– Ви чули, орки вже пішли від нас! 

 

Ми вулиці чекали, наче свята! 

Як дзиґа, на одній нозі: – Ходім! 

– Дивіться, обережно там, дівчата!

– примружив очі-вікна мирний дім. 

 

З балкону – сміх, захоплення сусідки: 

– Який чудовий день! Росте трава... 

– Гах!!! – і ударна хвиля невідь звідки 

останні в пащу вкинула слова...

 

І затрусилось, почало дзвеніти, 

тріщати-випадати...

В голові – не паніка, не страх : 

– Де наші діти? Чи уціліли? 

Боже, чи живі? Порожній двір... 

 

Уламки скла, металу... 

В завісі диму відчиняє хтось під’їзд середній... 

Східці до підвалу... 

А звідти заповітне: – Діти ось! 

 

12.04.2022