Розкішна краса природи майже закликає теж створити щось чудове і неповторне. Всі поети віддавали віршову данину красуні Осені.
Не оминуло ця спокуса і нашу добру знайому - поетесу Надію Іванівну Фурзенко.
Вірші її поетичного циклу "Осінь поспішає до зими" - це глибоке проникнення у чарівність оточуючого світу виражене через призму авторського сприйняття.
За виразом поетки -"віршами вистеляю шлях у днині" - вона створює дивовижні поетичні замальовки, які вражають тонкістю відчуттів і виразністю віршованого малюнку.
Щоправда, цього року поезія авторки має гіркий присмак війни і скорботи. Адже це наша сумна і доволі жорстока дійсність. Але віримо - перемога буде за нами, а лихі часи невдовзі скінчаться.
Отже, презентуємо вашій увазі осінній цикл поезій Надії ФУРЗЕНКО "Осінь поспішає до зими". Читайте, насолоджуйтесь і - творіть самі :)
Приємного читання!
***
Осінь поспішає до зими -
Довга темна ніч на нас чекає.
Кожен день війни живе у млі,
Злодіянням світ затьмарив Каїн.
Вистоїмо в лютій боротьбі.
Ніч мине, настане мирний ранок.
Спокій принесе мені й тобі
Переможний весняний світанок.
***
Я кожен день навчаюсь жити:
вдивляюсь в небо, дякуючи Богу,
і між дерев люблю бродити,
щоби приспати зайвую тривогу.
Коли у вересні палає ліс
й ліхтарики висять на горобині,
між небом і людьми шукаю міст –
віршами вистеляю шлях у днині.
Як добре, що вертаюсь у тепло
твоїх дбайливих, лагідних обіймів –
і смута покида моє чоло,
весняний вітер знову в душу віє.
ДЕНЬ АНГЕЛА
Стукіт краплин підвіконням,
місто заплакане знов.
Перед очима ікона
«Віра, Надія, Любов».
Вересень вже догоряє,
віра згубила життя.
Серце Софіїне крає
мука дитяча свята…
Та залишились навічно
віра, надія, любов.
Вересень, травень чи січень,
трійця - основа з основ.
БОЛІСНЕ
Чому душа болить і серце мліє,
Думки, мов хмари, що грозять грозою?..
Жовтневе сонце крізь імлу жевріє,
Природа знову йде в мороз від зною.
В природі все як треба, за законом,
На благо людству, на життя творилось.
Та цар природи став нікчемним гномом,
Руйнує Божий світ, ламає крила.
Іде війною, нехтуючи розум,
Звіріє, вовка дикого лютіше.
Кущі та трави у кривавих росах,
Прийшла на нашу землю погань грішна.
Тому душа болить і серце мліє,
Думки, мов хмари, що грозять грозою.
ОКТЯБРЬСКИЕ ХОККУ
Солнце в деревьях -
Картина в раме окна.
Не наглядеться!
***
Срываясь, стрелой
Летит тополиный лист.
Неотвратимость.
***
Медный листопад
Землёй разливается -
А в душу брызги!
***
На жёлтом фоне
Факелы акации -
Неповторимость!
***
Янтарь октября -
Прощальная декада.
Радость и грусть.
ЗВУК АГРЕССИИ
(Аллитерация на "Р")
У сентябРьской беРёзы багРяные пРяди,
СкоРо новый октябРь ей подаРит наРяды,
Золотинки блеснут на ветвях пышнокосых,
А ноябРь закРужит Разноцветную Россыпь.
У пРиРоды законы свои и поРядки:
В календаРные сРоки очищены гРядки,
ЩедРо сыплет оРех молодильные зёРна,
И цветут хРизантемы сРедь зелени (с)соРной…
МиР следит за войной, что идёт в УкРаине -
СостРадают одни, Равнодушны иные.
А у нас Разрывают Рассветы снаРяды,
Бой кРовавый идёт миРной осени Ради.
Стоголосое эхо войны Раздаётся -
Болью в сердце любая беда отдаётся…
У сентябРьской беРёзы багРяные пРяди…
Бой кРовавый идёт миРной осени Ради.
ДОЖДЬ-ЦЕЛИТЕЛЬ
Осенний дождь то музыкой звучит,
То в ритме ямба мне диктует строки,
То вдруг на полуслове замолчит…
И вновь начнёт по окнам тихо цокать.
С дождём ведём часами диалог.
Дружу я с ним уже почти неделю.
Наговорим с три короба всего,
Но чаще слушаю - лечусь елеем.
ПОРА ПЕЧАЛИ
Ни слов, ни музыки - немая тишина.
Беззвучно дождь смывает пыль с листочков.
В зелёный цвет струится солнца рыжина,
Разбрызгивая золота виточки.
Природа, люди - в ожиданье перемен.
Безмолвие, затишье и смиренье...
Подарит ли октябрь нам радости момент,
Победу ль принесёт, озвучит озаренье?
30 СЕНТЯБРЯ
Торопится, бежит сентябрь -
Уж финиш близок.
Готовит брат его октябрь
Свои сюрпризы.
Срывает ветер светлый лист
И вихрем крутит.
С утра гуляет скандалист,
С ним дождик трусит.
Сиреневый букет в саду -
Цвет сентябрины.
Деревья перемены ждут,
Горчат рябины.
Тридцатое - последний шаг,
И эстафета
Опять у октября в руках
Уже с рассвета.
Природе смены не страшны -
То принимает,
Что осенью всегда красны
Листочки мая.
По жизни рядом радость, боль
Идут землёю.
Надежда, вера и любовь
Во мне, со мною.
ПРЕОДОЛЕНИЕ
Заоблачная грусть в военной мгле,
В росинках октября она осела.
Неможется, тревожится и мне:
Я летом насладиться не успела.
Среди невзгод, открыла вдруг себе,
Что катит осень, и зима за нею.
По чьей-то злобной, тайной ворожбе
Всё чаще я от горечи немею.
Выветривает сад сквозняк сырой,
А куст калины с каждым днём алее,
Летит с берёзы золотистый рой
И засыпает сонные аллеи.
Не повернуть дни лета вспять.
Туманы, облака, каскад ответов…
Опору в слове отыскать опять
И с кем-то, кто не ждёт, делиться светом.
ПРОШЛОГОДНЕЕ
Вот и лето прошло…
В октябре оглянусь я на лето.
Замелькают прошедшие дни -
От зелёного до фиолета
Переливы цветные видны.
Солнцелико и многоголосо,
Всеобильно на ласку, тепло,
Лучезарно и светловолосо,
В сарафане цветастом… ушло!
И в себе унесло вдохновенье,
Что рождал огнедышащий шар,
Вечеров освежающих звенья
И рассветов особенный шарм.
Процвело, прозвенело, пропело,
Пролетело… назад не вернуть.
"До свиданья!" - шепнуть мне успело -
И ушло, сентябрю подмигнув.
В октябре оглянулась на лето…
Про Надію ФУРЗЕНКО: "Стихи – след откровения..."
Немає коментарів:
Дописати коментар