Вдивляються пильно в солом’яні стріхи.
А вітер вискубує прілу полову
Й веде із небогами тиху розмову:
«Чому так сумуєте, рідні хатини?
Не крайте серденька, святі самотини».
«Чекаймо нащадків славетного роду,
Востаннє поглянути маймо на вроду.
Відчути відлуння козацької сили –
Для них у молитвах спасіння просили.
Благали плекати надію і віру,
Пустити за вітром сумління й зневіру».
«Летіть, соломинки, з батьківської хати
В далекі світи на добро надихати.
Повіривши в нашу святу перемогу,
Надайте в окопах синам допомогу.
Ольга Воробйова
Немає коментарів:
Дописати коментар