на шибках запотілих мороз не снує візерунків.
прокладають краплинки доріжки, стікають донизу.
дотліває різдвяника жар, проводжаючи зиму –
доживає вона вже останні свої заметілі.
горобці діловито снують за вікном, метушаться,
у промерзлому грудді даремно шукаючи крихот…
пригадалось мені, як колись, у далекім дитинстві,
прилітали до нас щозими снігурі дивовижні.
їх до себе скликала розкішна, рясна горобина,
пригощаючи щедро своїми смачними дарами.
і клювали червоне намисто, співаючи радо,
і палали вогнем їхні груди в засніженім гіллі.
постаріла й засохла давно горобина-красуня
та й забули дорогу до нас ті пташки екзотичні…
зараз винесу зернят малим розбишакам сіреньким –
хай радіють, щебечуть, мою звеселяючи душу.
Ірина БУЛАХОВА
Немає коментарів:
Дописати коментар