Поетичний віночок від гранянок

Щорічно 21 березня за ініціативою ЮНЕСКО святкують Всесвітній день поезії.

Французський поет та історик Альфонс де Ламартін стверджував, що "поезія – це найвеличніша форма, в яку може втілитися людська думка”.

Віддавна саме поезія найпершою реагувала на всі важливі події, які змінювали хід історії життя людства, саме вірші в усі війни першими линули з фронту... І лише потім усе це підхоплювала проза.

Поезія – це найвеличніша форма, в яку може втілитися людська думка”
Альфонс де Ламартін,

Детальніше тут: https://periodika-tvorchosti.webnode.com.ua/poetichni-nadbannya/

Поезія – це найвеличніша форма, в яку може втілитися людська думка”
Альфонс де Ламартін,

Детальніше тут: https://periodika-tvorchosti.webnode.com.ua/poetichni-nadbannya/

Поезія – це найвеличніша форма, в яку може втілитися людська думка”
Альфонс де Ламартін,

Детальніше тут: https://periodika-tvorchosti.webnode.com.ua/poetichni-nadbannya/

Немає відповіді на питання, в чому секрет поетичних чарів. Поезія так і залишається загадкою і цим, мабуть, найбільше вабить читачів. 

З нагоди такого чудового свята пропонуємо Поетичний віночок віршових творів від наших поеток - учасниць літературно-мистецького клубу "ГРАНЬ"

 

Надія ФУРЗЕНКО

У березні безсилу бачу весну,

сумна вона від лютого донині.

Ще боротьба триває в піднебессі,

малюють на землі дерева тіні.

Вже мружить очі після сну верба,

за обрій відступає зла журба -

надією синіє неба край…

Хай мир весна несе у рідний край!

Богдана ГУСАК

Спинімося за крок до самоти,

за хвилю до мовчання і розлуки,

аби отой рубіж не перейти,

де фраз привітних затихають звуки;

де завмирають порухи навстріч

і нечіткі довкола силуети;

ніхто не озирається на клич,

що серцю миле, поглинає Лета...

На цьому боці – щастя перезва,

на тому – гіркоти лавина з кручі

несе униз пожбурені слова,

образи-реп’яхи, брудні, колючі.

Нелегко у розмовах «на ножах»

відбутися добротним щирим жартом.

Іти ва-банк на ризик свій і страх

чи варто хоч кому? Звичайно, варто!

Альбін БАТУРИНА

Роки біжать, а ми ще й не жили…

Оманні мрії в майбуття вели,

За ними вслід манили.

Безжурно рахували ночі й дні,

Мигнули ті, згорівши у вогні,

І крил не пожаліли.

Незчулися – на скроні випав сніг,

Не пухом білим, сивиною ліг.

Синам вже час на зміну…

Здавалось, вчора юними були,

Та йдуть літа, а ми ще й не жили

В тисках адреналіну.

Ірина БУЛАХОВА

За курне перехрестя, де квітне барвінок хрещатий,

де стежки пов’юнились, неначе круті віражі,

вийду, сердце скріпивши, тебе, милий мій, проводжати,

буду довго дивитися вслід, стоячи на межі.

Стану небо просити – нехай тебе оберігає.

Вірний ангел-хранитель нехай буде захисником!

Рівним шляхом твоїм хай під ноги гладенько лягає

щиро вишита хрестиком доля й сія рушником.

Світлана ПЕТРЕНКО

Неймовірного настрою маю манінький шматочок,

Саме ним поділюся із ближнім, кого я люблю.

Світло ллється в долоні,

Зволожує душу ковточок,

На шалений фокстрот переходить вповільнений блюз.

Буду в танці кружляти й співати пісні чарівливі.

Там, за обрієм, в далях розкішних, кульбабка росте.

Підростай, моя квітко,

І будем з тобою ми живІ, доки в мене є воля, а в тебе незайманий степ.

 

Із Всесвітнім Днем поезії! Творчого натхнення!:))